رَبَّنَا ظَلَمْنَا أَنْفُسَنَا، وَإِنْ لَمْ تَغْفِرْ لَنَا، وَتَرْحَمْنَا لَنَكُونَنَّ مِنَ الْخَاسِرِينَ.
رَبَّنَا ظَلَمْنَا أَنْفُسَنَا وَإِنْ لَمْ تَغْفِرْ لَنَا وَتَرْحَمْنَا لَنَكُونَنَّ مِنَ الْخَاسِرِينَ
Не вдалося завантажити аудіо. Спробуйте пізніше.
«Господи наш! Ми були несправедливі самі до себе! Якщо Ти не простиш нас і не змилуєшся над нами, ми неодмінно зазнаємо втрат!»
Форма: опис нужденного стану та визнання гріха (إِقْرَارٌ بِالذَّنْبِ). Перша молитва в історії людства, якої Аллаг навчив Адама для покаяння (Тауба).
Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді
Тоді Аллаг обдарував їх покаянням і прийняв його. Вони визнали свій гріх і попросили в Аллага прощення, сказавши: «Господи наш! Ми були несправедливі до самих себе, і якщо Ти не простиш нас і не змилуєшся над нами, ми неодмінно зазнаємо втрат!» Тобто: «Ми вчинили гріх, який Ти заборонив нам, і завдали шкоди самим собі, скоївши його.
Ми стали причиною власної загибелі, якщо Ти не простиш нас, усунувши наслідки гріха й покарання за нього, та не змилуєшся над нами, прийнявши наше покаяння і вберігши нас від подібних помилок». І Аллаг простив їм це: «Адам не послухався свого Господа і збився зі шляху. Потім його Господь обрав його, прийняв його покаяння і повів прямим шляхом» (Та-Га, 20:121–122). А Ібліс тим часом уперто тримався свого беззаконня і не припиняв непослуху.
Хто наслідує Адама — визнає гріх, просить прощення, шкодує і припиняє грішити, коли впадає в гріхи, — того Господь обере й поведе прямим шляхом. А хто наслідує Ібліса, продовжуючи після гріха лише примножувати непослух, той лише віддалятиметься від Аллага.
Тафсир імама Ібн Касіра
Ад-Даххак ібн Музахім сказав про слова: «Господи наш! Ми були несправедливі до самих себе, і якщо Ти не простиш нас і не змилуєшся над нами, ми неодмінно зазнаємо втрат!»: «Це слова, які Адам отримав від свого Господа, Всемогутнього і Величного».
Тафсир аль-Багаві
«Вони сказали: “Господи наш! Ми були несправедливі до самих себе, і якщо Ти не простиш нас і не змилуєшся над нами, ми неодмінно зазнаємо втрат!”»
В «Аль-Мустадраку» аль-Хакіма (2/375) передаються повідомлення про те, як Адам плакав і промовляв ці слова після того, як залишив Рай.