Прощення, милість і допомога

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Коли було зіслано слова Всевишнього: «І чи виявите ви те, що у вас у душах, чи приховаєте це, Аллаг спитає вас за це» (2:284), це обтяжило мусульман, бо вони подумали, що їх буде притягнуто до відповіді за все, що виникає в серці: за невідступні думки, випадкові помисли та інше. Тоді Аллаг повідомив їм у цьому аяті, що Він не покладає на людину понад її можливості, тобто не вимагає від неї того, що перевищує її сили й завдає їй труднощів. Адже Всевишній сказав: «Він не поклав на вас у релігії жодного ускладнення» (22:78).

Основи наказів і заборон не є тим, що обтяжує душі: навпаки, вони — пожива для душ, ліки для тіл і захист від шкоди. Аллаг, Великий Він і Всемогутній, наказав рабам те, що наказав, із милості й доброти до них. А якщо виникають певні обставини, які можуть спричинити труднощі, то Він полегшує й пом’якшує приписи: або знімає обов’язок із людини, або полегшує його частково, як у випадку хворого, подорожнього та інших.

Потім Всевишній повідомив, що кожна душа матиме те добро, яке здобула, а проти неї буде те зло, яке вона вчинила. Одна ноша не понесе тягаря іншої, і добрі справи людини не перейдуть до когось іншого. У слові «здобула» щодо добра вжито форму, яка вказує: людина може набути добро завдяки найменшому зусиллю — навіть самим наміром серця. А щодо злого вчинку вжито форму «набула», щоб показати: зло не записується людині, доки вона його не вчинить і не докладе до цього зусиль.

Після того як Всевишній повідомив про віру Посланця та віруючих, які були з ним, і про те, що кожен діяч отримає винагороду за свої вчинки, Він згадав, що людина схильна до недбалості, помилок і забудькуватості. Також Він повідомив, що не покладає на нас понад те, що ми спроможні нести, а тоді передав слова мольби віруючих про це. Пророк, мир йому й благословення Аллага, повідомив, що Аллаг відповів: «Я вже зробив це».

«Господи наш! Не карай нас, якщо ми забули або помилилися!» Забудькуватість — це коли серце втрачає з пам’яті те, що було наказано, і людина залишає це через забудькуватість. Помилка — це коли людина має намір зробити те, що їй дозволено, але її вчинок виявляється таким, якого їй робити не дозволено.

Аллаг простив цій громаді те, що трапляється через забудькуватість і помилки, з милості та доброти до неї.

Отже, людині прощається, якщо вона помолилася в незаконно привласненому або нечистому одязі, чи забула про нечистоту на тілі; якщо вона заговорила під час молитви через забудькуватість, зробила те, що порушує піст, забувши про це, або через забудькуватість вчинила заборонене під час іхраму, якщо воно не завдало шкоди. Так само людина не порушує клятви, якщо через забудькуватість зробить те, чого поклялася не робити. А якщо вона помилково знищить чиєсь життя або майно, то гріха на ній немає, хоча відшкодування все одно покладається за сам факт завдання шкоди.

Так само, якщо людина забуде вимовити слова «бісмілля» в тих випадках, коли це необхідно, це не зашкодить їй.

«Господи наш! Не покладай на нас тягаря, як поклав Ти його на тих, які жили раніше за нас!» Тобто не покладай на нас обтяжливих приписів. Аллаг зробив це, адже Він полегшив цій громаді приписи очищення та обряди поклоніння так, як не полегшував їх іншим громадам.

«Господи наш! Не покладай на нас того, на що не вистачить сил!» Аллаг виконав і це, і Йому хвала.

«Вибач нам, прости нас і змилуйся над нами!» Вибачення й прощення відвертають від людини неприємності та лиха, а милість приносить лад у її справи.

«Ти — Захисник наш» — тобто Ти наш Господь, Володар і Бог, під Твоїм захистом ми перебуваємо відтоді, як Ти створив і виростив нас. Твої дари постійно й безперервно спадають на нас. А потім Ти обдарував нас великим благом і щедрим даром — ісламом, за яким ідуть усі інші блага. Тож просимо Тебе, Господи й Захиснику наш, довершити Свою милість до нас і допомогти нам проти невіруючих людей, які не увірували в Тебе й Твоїх посланців, протистояли послідовникам Твоєї релігії та відкинули Твій наказ.

Допоможи нам здолати їх доказом і роз’ясненням, мечем і списом: утверди нас на землі, позбав їх підтримки й даруй нам віру та вчинки, завдяки яким приходить перемога. Хвала Аллагу, Господу світів.

За допомоги й сприяння Аллага завершено тлумачення сури «Аль-Бакара». Нехай Аллаг благословить Мухаммада й дарує йому мир.

Всевишній повідомляє про віру Посланця та віруючих, які були з ним, про їхню покірність і послух, а також про те, що вони просять прощення. Він повідомив, що вони увірували в Аллага, Його ангелів, Його Писання та Його посланців. Це охоплює віру в усе, що Аллаг повідомив про Себе і що Його посланці повідомили про Нього щодо Його досконалих якостей і величних атрибутів — як загалом, так і докладно; а також очищення Його від уподібнення творінням, заперечення Його атрибутів і всіх недосконалих якостей.

Це охоплює також віру в ангелів, про яких говорять релігійні приписи, загалом і докладно, та віру в усіх посланців і Писання — тобто в усі повідомлення, накази й заборони, які принесли посланці та містять Писання. Вони не розрізняють жодного з Його посланців, а вірять у всіх, адже ті є посередниками між Аллагом і Його рабами. Невіра в когось із них є невірою в усіх, ба більше — невірою в Аллага.

«І вони сказали: “Ми слухаємо”» — те, що Ти наказав і заборонив нам, — «і коримося Тобі в цьому». Вони не були такими, хто каже: «Ми слухаємо й не коримося». Оскільки раб неминуче допускає недбалість у правах Всевишнього Аллага й постійно потребує Його прощення, вони сказали: «Прощення Твого просимо» — тобто просимо Тебе простити недбалість і гріхи, які сталися з нами, та стерти наші вади.

«І до Тебе повернення» — усі творіння повернуться до Тебе, і Ти віддаси їм за їхні добрі та погані вчинки.

Тафсир імама Ібн Касіра

Розповідь про хадиси щодо достоїнства цих двох благородних аятів — нехай Аллаг принесе нам через них користь.

Перший хадис. Аль-Бухарі сказав: «Розповів нам Мухаммад ібн Касір: повідомив нам Шу‘ба, від Сулеймана, від Ібрагімa, від ‘Абдуррахмана, від Абу Мас‘уда, від Пророка, мир йому й благословення Аллага: “Хто прочитає два аяти…”». Також він сказав: «Розповів нам Абу Ну‘айм: розповів нам Суф’ян, від Мансура, від Ібрагіма, від ‘Абдуррахмана ібн Язіда, від Абу Мас‘уда, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Хто прочитає два останні аяти сури «Аль-Бакара» вночі, тому їх буде достатньо”».

Решта укладачів збірок також передали його через Сулеймана ібн Міхрана аль-А‘маша з таким самим ланцюгом передавачів. Він є в обох «Сахіхах» через Суф’яна ас-Саурі, від Мансура, від Ібрагіма, від ‘Абдуррахмана, від нього. Також він є в обох «Сахіхах» від ‘Абдуррахмана, від ‘Алками, від Абу Мас‘уда. ‘Абдуррахман сказав: «Потім я зустрів Абу Мас‘уда, і він розповів мені цей хадис».

Так само його передав Ахмад ібн Ханбаль: розповів нам Ях’я ібн Адам, розповів нам Шарік, від ‘Асима, від аль-Мусайїба ібн Рафі‘а, від ‘Алками, від Абу Мас‘уда, від Пророка, мир йому й благословення Аллага: «Хто прочитає два останні аяти сури “Аль-Бакара” цієї ночі, тому їх буде достатньо».

Другий хадис. Імам Ахмад сказав: «Розповів нам Хусейн, розповів нам Шайбан, від Мансура, від Ріб‘і, від Харшата ібн аль-Хурра, від аль-Ма‘рура ібн Сувайда, від Абу Зарра, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Мені даровано завершальні аяти сури «Аль-Бакара» зі скарбниці під Троном. Їх не було даровано жодному пророку до мене”».

Ібн Мардавейх передав цей хадис через аль-Ашджа‘і, від ас-Саурі, від Мансура, від Ріб‘і, від Зайда ібн Заб’яна, від Абу Зарра, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Мені даровано завершальні аяти сури “Аль-Бакара” зі скарбниці під Троном».

Третій хадис. Муслім сказав: «Розповів нам Абу Бакр ібн Абу Шайба, розповів нам Абу Усама, розповів нам Малік ібн Мігваль. (Ха). Також розповіли нам Ібн Нумайр і Зухайр ібн Харб — обидва від ‘Абдуллага ібн Нумайра; формулювання їхні близькі.

Ібн Нумайр сказав: “Розповів нам мій батько, розповів нам Малік ібн Мігваль, від аз-Зубайра ібн ‘Аді, від Тальхи, від Мурри, від ‘Абдуллага, який сказав: Коли Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, було піднесено в нічну подорож, його довели до Лотоса крайньої межі. Він був на шостому небі; до нього доходить усе, що підноситься із землі, і там його приймають, а до нього ж доходить усе, що спускається згори, і там його приймають. Він сказав: «Коли Лотос покривало те, що покривало» (53:16), — то це були метелики із золота.

Посланцеві Аллага, мир йому й благословення Аллага, було даровано три речі: п’ять молитв, завершальні аяти сури “Аль-Бакара” та прощення членам його громади, які не приписували Аллагу співтоваришів, за тяжкі гріхи, що гублять людину”».

Четвертий хадис. Ахмад сказав: «Розповів нам Ісхак ібн Ібрагім ар-Разі, розповіла нам Саляма ібн аль-Фадль, розповів мені Мухаммад ібн Ісхак, від Язіда ібн Абу Хабіба, від Мурсада ібн ‘Абдуллага аль-Язані, від ‘Укби ібн ‘Аміра аль-Джухані, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав мені: “Прочитай два останні аяти сури «Аль-Бакара», адже їх даровано мені зі скарбниці під Троном”». Ланцюг передавачів цього хадису добрий, але укладачі своїх збірок його не включили.

П’ятий хадис. Ібн Мардавейх сказав: «Розповів нам Ахмад ібн Каміль, розповів нам Ібрагім ібн Ісхак аль-Харбі, повідомив нам Мусаддад, повідомив нам Абу ‘Авана, від Абу Маліка, від Ріб‘і, від Хузайфи, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Нас було обдаровано перевагою над людьми у трьох речах: мені даровано ці аяти наприкінці сури «Аль-Бакара» зі скарбниці під Троном. Їх не було даровано нікому до мене й нікому не буде даровано після мене”». Потім він передав подібний хадис через Ну‘айма ібн Абу Хінді, від Ріб‘і, від Хузайфи.

Шостий хадис. Ібн Мардавейх сказав: «Розповів нам ‘Абд аль-Бакі ібн Нафі‘, повідомив нам Ісма‘іл ібн аль-Фадль, повідомив нам Мухаммад ібн Хатім ібн Базі‘, повідомив нам Джа‘фар ібн ‘Аун, від Маліка ібн Мігваля, від Абу Ісхака, від аль-Харіса, від ‘Алі, який сказав: “Я не вважаю, що людина, яка осягнула іслам, лягає спати, не прочитавши завершальні аяти сури «Аль-Бакара»: це скарб, дарований вашому пророку, мир йому й благословення Аллага, з-під Трону”».

Вакі‘ передав це від Ізраїля, від Абу Ісхака, від ‘Умайра ібн ‘Амра аль-Харіфі, від ‘Алі, який сказав: «Не вважаю, що розумна людина, до якої дійшов іслам, лягає спати, не прочитавши аят аль-Курсі та завершальні аяти сури “Аль-Бакара”: вони зі скарбниці під Троном».

Сьомий хадис. Абу ‘Іса ат-Тірмізі сказав: «Розповів нам Бундар, розповів нам ‘Абдуррахман ібн Махді, розповів нам Хаммад ібн Саляма, від Аш‘аса ібн ‘Абдуррахмана аль-Джурмі, від Абу Кілаби, від Абу аль-Аш‘аса ас-Сан‘ані, від ан-Ну‘мана ібн Башира, від Пророка, мир йому й благословення Аллага, який сказав: “Аллаг записав Писання за дві тисячі років до створення небес і землі. З нього Він зіслaв два аяти, якими завершив суру «Аль-Бакара». Якщо їх читатимуть у домі три ночі, шайтан не наблизиться до нього”».

Потім ат-Тірмізі сказав: «Це рідкісний хадис». Так само його передав аль-Хакім у своїй «Аль-Мустадрак» через Хаммада ібн Сяляму та сказав: «Достовірний за умовами Мусліма, хоча вони обоє його не включили».

Восьмий хадис. Ібн Мардавейх сказав: «Розповів нам ‘Абдуррахман ібн Мухаммад ібн Мадін, повідомив нам аль-Хасан ібн аль-Джахм, повідомив нам Ісма‘іл ібн ‘Амр, повідомив нам Ібн Абу Мар’ям, розповів мені Юсуф ібн Абу аль-Хаджжадж, від Са‘іда, від Ібн ‘Аббаса, який сказав: Коли Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, читав завершення сури “Аль-Бакара” та аят аль-Курсі, він усміхався і казав: “Воістину, ці два аяти — зі скарбниці Милостивого під Троном”.

А коли він читав: “Хто чинить зло, той отримає за нього відплату” (4:123) та “Людині буде лише те, до чого вона докладала зусиль, і зусилля її буде побачено, а потім їй буде віддано сповна” (53:39–41), то промовляв: “Воістину, ми належимо Аллагу і до Нього повернемося” та смиренно схилявся».

Дев’ятий хадис. Ібн Мардавейх сказав: «Розповів нам ‘Абдуллаг ібн Мухаммад ібн Куфі, розповів нам Ахмад ібн Ях’я ібн Хамза, розповів нам Мухаммад ібн Бакр, розповів нам Маккі ібн Ібрагім, розповів нам ‘Абдуллаг ібн Абу Хумайд, від Абу Маліха, від Ма‘кіля ібн Ясара, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Мені даровано суру «Аль-Фатіха» та завершальні аяти сури «Аль-Бакара» зі скарбниці під Троном, а сури аль-муфассаль є додатковим даром”».

Десятий хадис уже згадувався серед хадисів про достоїнства сури «Аль-Фатіха». Його передав ‘Абдуллаг ібн ‘Іса ібн ‘Абдуррахман ібн Абу Лейля, від Са‘іда ібн Джубайра, від Ібн ‘Аббаса, який сказав: «Коли Посланець Аллага був у товаристві Джібріля, над ними пролунав скрип. Джібріль підвів погляд до неба й сказав: “Це відчинили небесні ворота, які ніколи раніше не відчинялися”. З них спустився ангел, підійшов до Пророка й сказав: “Радій двом світлам, дарованим тобі, яких не було даровано жодному пророку до тебе: сурі «Аль-Фатіха» та завершальним аятам сури «Аль-Бакара».

Не прочитаєш жодної літери з них, як отримаєш її винагороду”». Це передав Муслім та ан-Насаї, і це формулювання ан-Насаї.

Слова Всевишнього: «Посланець увірував у те, що зіслано йому від Господа його» — це повідомлення про віру Пророка, мир йому й благословення Аллага. Ібн Джарір сказав: «Розповів нам Бішр, розповів нам Язід, розповів нам Са‘ід, від Катада, який сказав: Нам передали, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав після того, як було зіслано цей аят: “І йому належить увірувати”».

Аль-Хакім передав у своїй «Аль-Мустадрак»: «Розповів нам Абу ан-Надр аль-Факіх, розповів нам Му‘аз ібн Наджда аль-Кураші, розповів нам Халлад ібн Ях’я, розповів нам Абу ‘Акіл, від Ях’ї ібн Абу Касіра, від Анаса ібн Маліка, який сказав: Коли Пророку було зіслано аят “Посланець увірував у те, що зіслано йому від Господа його”, Пророк сказав: “Йому належить увірувати”». Потім аль-Хакім сказав: «Ланцюг передавачів достовірний, хоча вони обоє його не включили».

Слова «і віруючі» пов’язані зі словом «Посланець». Потім Аллаг повідомив про них усіх: «Кожен увірував в Аллага, Його ангелів, Його Писання та Його посланців. Ми не проводимо межі між посланцями Його». Віруючі вірять, що Аллаг — Єдиний, Один, Самодостатній; немає бога, крім Нього, і немає Господа, крім Нього.

Вони визнають правдивими всіх пророків і посланців, а також усі Писання, зіслані з небес Його рабам — посланцям і пророкам. Вони не відокремлюють когось із них, щоб увірувати в одних і не увірувати в інших; навпаки, усі вони для них правдиві, благочестиві, праведні, наставлені й такі, що ведуть шляхами добра. Хоча закон одного з них міг скасовувати закон іншого з дозволу Аллага, зрештою всі ці закони були скасовані законом Мухаммада, мир йому й благословення Аллага, останнього з пророків і посланців.

Час Судного дня настане за його законом, а серед його громади й надалі буде група людей, які відкрито триматимуться істини.

«І вони сказали: “Ми слухаємо”» — Твої слова, Господи наш, — розуміємо їх і дотримуємося їх; «і коримося» — виконуємо те, до чого вони зобов’язують. «Прощення Твого просимо, Господи наш» — прохання про прощення, милість і доброту. Ібн Абу Хатім сказав: «Розповів нам ‘Алі ібн Харб аль-Маусілі, розповів нам Ібн Фудайль, від ‘Ата ібн ас-Саїба, від Са‘іда ібн Джубайра, від Ібн ‘Аббаса щодо слів Аллага “Посланець увірував у те, що зіслано йому від Господа його, і віруючі”, аж до слів “Прощення Твого просимо, Господи наш”: він сказав, що Аллаг відповів: “Я вже простив вам”».

«І до Тебе повернення» — до Тебе відбудеться повернення й прибуття в День, коли постане Суд.

Ібн Джарір сказав: «Розповів нам Ібн Хумайд, розповів нам Джарір, від Баяна, від Хакіма, від Джабіра, який сказав: Коли Посланцеві Аллага було зіслано: “Посланець увірував у те, що зіслано йому від Господа його, і віруючі. Кожен увірував в Аллага, Його ангелів, Його Писання та Його посланців. Ми не проводимо межі між посланцями Його. І вони сказали: «Ми слухаємо й коримося.

Прощення Твого просимо, Господи наш, і до Тебе повернення»”, Джібріль сказав: “Аллаг якнайкраще похвалив тебе і твою громаду, тож проси — і тобі буде даровано”. Тоді він попросив: “Аллаг не вимагає від людини понад можливості її”» — до кінця аята.

Одинадцятий хадис. Абу Мухаммад ‘Абдуллаг ібн ‘Абдуррахман ад-Дарімі у своєму «Муснаді» сказав: «Розповів нам Абу аль-Мугіра, розповів нам Сафван, розповів нам Айфа‘ ібн ‘Абдуллаг аль-Кіла‘і, який сказав: Один чоловік спитав: “О Посланцю Аллага, який аят у Книзі Аллага найвеличніший?” Він відповів: “Аят аль-Курсі: «Аллаг — немає бога, крім Нього, Живого, Сущого…»”. Той спитав: “А який аят із Книги Аллага ти бажав би, щоб дістався тобі й твоїй громаді?”

Він відповів: “Кінець сури «Аль-Бакара»: у ньому зібрано все добро цього й майбутнього світу”».

Слова Всевишнього: «Аллаг не вимагає від людини понад можливості її» означають, що Він не покладає на когось понад його сили. Це — прояв доброти Всевишнього до Його творінь, Його милосердя та благодіяння до них. Цей аят скасував і зняв те, чого сподвижники побоювалися через слова: «І чи виявите ви те, що у вас у душах, чи приховаєте це, Аллаг спитає вас за це» (2:284). Тобто Він, безумовно, запитає й проведе розрахунок, але покарає лише за те, чому людина здатна була запобігти.

А за те, чого неможливо відвернути, як-от нав’язливі думки та внутрішні розмови душі, людину не притягують до відповідальності. Неприязнь до поганих нав’язливих думок є ознакою віри.

«За неї те, що здобула собі» — із добра; «і проти неї теж те, що здобула собі» — зі зла. Це стосується вчинків, на які поширюються релігійні обов’язки. Потім Всевишній скеровує Своїх рабів просити Його, пообіцявши відповісти їм, і навчає їх звертатися з такими словами: «Господи наш! Не карай нас, якщо…» — якщо ми через забудькуватість залишили обов’язкове або так само вчинили заборонене, — «або помилилися», тобто не знали правильного способу виконання вчинку згідно з релігійними приписами.

У «Сахіху» Мусліма вже згадано хадис від Абу Гурайри: «Аллаг сказав: “Так”», а також хадис від Ібн ‘Аббаса, де сказано: «Аллаг відповів: “Я вже зробив це”».

Ібн Маджа передав у своєму «Сунані», а Ібн Хіббан — у своєму «Сахіху» хадис від Абу ‘Амра аль-Ауза‘і, від ‘Ата. У версії Ібн Маджі він передає його від Ібн ‘Аббаса. Ат-Табарані та Ібн Хіббан передали від ‘Ата, від ‘Убайда ібн ‘Умайра, від Ібн ‘Аббаса, який сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Аллаг зняв із моєї громади відповідальність за помилку, забудькуватість і те, до чого її примусили». Це передано й іншими шляхами, але Ахмад та Абу Хатім вважали цей хадис слабким. Аллаг знає краще.

Ібн Абу Хатім сказав: «Розповів нам мій батько, розповів нам Муслім ібн Ібрагім, розповів нам Абу Бакр аль-Хазалі, від Шахра, від Умм ад-Дарди, від Пророка, мир йому й благословення Аллага, який сказав: “Аллаг звільнив мою громаду від відповідальності за три речі: помилку, забудькуватість і примус”». Абу Бакр сказав: «Я розповів про це аль-Хасану, і він відповів: “Так, хіба ти не читаєш про це в Корані: «Господи наш! Не карай нас, якщо ми забули або помилилися»?”»

«Господи наш! Не покладай на нас тягаря, як поклав Ти його на тих, які жили раніше за нас!» Тобто не покладай на нас обтяжливих діянь, навіть якщо ми могли б їх виконати, як приписи, встановлені для попередніх громад: кайдани й тягарі, що лежали на них. Ти послав Свого пророка Мухаммада, мир йому й благословення Аллага, як пророка милості, і прибрав їх у законі релігії легкої, прямої та поблажливої, з якою Ти його послав.

У «Сахіху» Мусліма достовірно передано від Абу Гурайри, від Посланця Аллага: «Аллаг сказав: “Так”». А від Ібн ‘Аббаса передано, що Посланець Аллага сказав: «Аллаг відповів: “Я вже зробив це”». У різних версіях передано, що Посланець Аллага сказав: «Мене послано з прямою та поблажливою релігією».

«Господи наш! Не покладай на нас того, на що не вистачить сил!» — тобто обов’язків, випробувань і лих. Не випробовуй нас тим, що нам не під силу. Махкуль сказав щодо цих слів: «Відчуженість і сильне статеве бажання». Це передав Ібн Абу Хатім.

«Аллаг сказав: “Так”». В іншому хадисі сказано: «Аллаг відповів: “Я вже зробив це”».

«Вибач нам» — у тому, що між нами й Тобою, з того, що Ти знаєш про нашу недбалість і помилки. «Прости нас» — у тому, що між нами й Твоїми рабами: не відкривай їм наших вад і поганих учинків. «І змилуйся над нами» — надалі не дай нам, завдяки Своєму сприянню, впасти в новий гріх. Тому сказали: грішник потребує трьох речей: щоб Аллаг простив йому те, що сталося між ним і Його Господом; щоб приховав його від Своїх рабів і не осоромив його перед ними; і щоб уберіг його від повторення подібного гріха.

Раніше вже згадувалося, що Аллаг сказав: «Так», а в іншому хадисі — «Я вже зробив це».

«Ти — Захисник наш» — Ти наш Покровитель і Помічник, на Тебе ми покладаємося, у Тебе просимо допомоги, на Тебе уповаємо; немає в нас сили й могутності, окрім як із Тобою.

«Тож допоможи нам проти невіруючих людей!» — тих, які відкинули Твою релігію, заперечили Твою єдиність і посланництво Твого пророка, поклонялися комусь іншому, а не Тобі, та прирівнювали до Тебе когось із Твоїх рабів. Допоможи нам здолати їх і даруй нам перемогу над ними в цьому світі й у майбутньому. Аллаг відповів: «Так». У хадисі, переданому Муслімом від Ібн ‘Аббаса, сказано: «Аллаг відповів: “Я вже зробив це”».

Ібн Джарір сказав: «Розповів мені аль-Мусанна ібн Ібрагім, розповів нам Абу Ну‘айм, розповів нам Суф’ян, від Абу Ісхака: Му‘аз, нехай буде задоволений ним Аллаг, завершуючи цю суру словами “Тож допоможи нам проти невіруючих людей”, казав: “Амін”». Вакі‘ передав це від Суф’яна, від Абу Ісхака, від чоловіка, від Му‘аза ібн Джабаля: коли той завершував суру «Аль-Бакара», то казав: «Амін». Ми забули.

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: «Посланець увірував» — тобто визнав правдивим те, «що зіслано йому від Господа його, і віруючі». «Кожен увірував в Аллага» — слово «увірував» ужито в однині, бо кожен із них увірував окремо; «і Його ангелів, і Його Писання, і Його посланців».

Хамза та аль-Кісаї читали «Його Писання» в однині, маючи на увазі Коран. Також сказано, що це слово, хоча й ужите в однині, має значення множини, як у словах Всевишнього: «І Аллаг послав пророків, які сповіщали добру звістку та застерігали, і зіслaв із ними Писання» (2:213). Інші читали «Його Писання» у множині, як у словах Всевишнього: «Його ангелів, Його Писання та Його посланців» (4:136).

«Ми не проводимо межі між посланцями Його» — не віримо в одних і не відкидаємо інших, як учинили юдеї та християни. Тут мається на увазі: вони кажуть: «Ми не проводимо межі». Я‘куб читав це слово з літерою «йа» («не проводить межі»), і тоді це є повідомленням про Посланця; або ж значення таке: усі вони не проводять межі. Сказано «між кимось одним», а не «між окремими», бо слово «один» може стосуватися як однієї особи, так і групи.

Всевишній сказав: «І ніхто з вас не зможе захистити його» (69:47).

«І вони сказали: “Ми слухаємо”» — Твої слова, — «і коримося» — Твоєму наказу. Від Хакіма, від Джабіра, нехай буде задоволений ними обома Аллаг, передано, що коли було зіслано цей аят, Джібріль, мир йому, сказав Пророку, мир йому й благословення Аллага: «Аллаг похвалив тебе і твою громаду, тож проси — і тобі буде даровано». Пророк попросив, спонуканий Всевишнім Аллагом, і сказав: «Прощення Твого просимо». Це слово стоїть у знахідному відмінку як масдар: «прости Ти прощенням Твоїм» або «просимо в Тебе Твого прощення».

«Господи наш, і до Тебе повернення! Аллаг не вимагає від людини понад можливості її». Зовнішній зміст аята — виконання прохання; у ньому приховане саме прохання: наче сказано, що вони попросили: «Не покладай на нас понад те, що ми можемо», — і Він відповів: «Аллаг не вимагає від людини понад можливості її», тобто понад її сили. «Можливість» — це те, що людина здатна нести, не зазнаючи труднощів.

Тлумачі розходилися щодо значення цього вислову. Ібн ‘Аббас, ‘Ата та більшість тлумачів вважали, що йдеться про внутрішні думки, згадані у словах Всевишнього: «І чи виявите ви те, що у вас у душах, чи приховаєте це…» (2:284), як ми вже пояснили. Також від Ібн ‘Аббаса передано, що йдеться лише про віруючих: у питаннях їхньої релігії для них було зроблено полегшення, і на них покладено лише те, що вони можуть виконати. Адже Всевишній сказав: «Аллаг бажає вам полегшення, а не утруднення» (2:185), а також: «Він не поклав на вас у релігії жодного ускладнення» (22:78).

Суф’яна ібн ‘Уяйна спитали про слова Всевишнього «Аллаг не вимагає від людини понад можливості її». Він відповів: «Тобто понад її легкість; Він не поклав на неї більше, ніж вона здатна винести». Це добре тлумачення, адже «можливість» — це те, що менше за межу сили.

Слова Всевишнього: «За неї те, що здобула собі» — душа матиме винагороду й нагороду за те добро, яке вона вчинила; «і проти неї теж те, що здобула собі» — на ній буде тягар за вчинене зло.

«Господи наш! Не карай нас» — тобто не піддавай нас покаранню, — «якщо ми забули». Дехто вважав, що тут ідеться про забудькуватість як неуважність. Аль-Калбі сказав: «Коли сини Ізраїля забували щось із того, що їм було наказано, або помилялися, покарання наставало негайно: відповідно до гріха їм забороняли певну їжу чи питво».

Тому Аллаг наказав віруючим просити Його не карати їх за таке. Також сказано, що йдеться про забування в значенні залишення, як у словах Всевишнього: «Вони забули про Аллага, і Він забув про них» (9:67).

Слова Всевишнього: «Або помилилися». Дехто тлумачив їх як намір і свідомий учинок: араби кажуть «він помилився», маючи на увазі «він зробив це навмисно». Всевишній сказав: «Адже вбивство їхнє — великий гріх» (17:31). ‘Ата сказав, що слова «якщо ми забули або помилилися» означають: «якщо ми не знали або зробили це навмисно».

Більшість же тлумачів вважали, що йдеться про помилку через незнання або неуважність, адже навмисний гріх не є прощеним, а залежить від волі Аллага; помилка ж прощається. Пророк, мир йому й благословення Аллага, сказав: «З моєї громади знято відповідальність за помилку, забудькуватість і те, до чого її примусили».

Слова Всевишнього: «Господи наш! Не покладай на нас тягаря» — тобто важкого завіту й обіцянки, яку ми не зможемо виконати, щоб Ти не покарав нас за її порушення й невиконання, — «як поклав Ти його на тих, які жили раніше за нас». Мається на увазі юдеї: вони не виконали його, і Ти покарав їх. Таке тлумачення передано від Муджахіда, ‘Ати, Катада, ас-Судді, аль-Калбі та інших.

На це вказують слова Всевишнього: «Ви взяли зобов’язання Моє» (3:81), тобто Мій завіт.

Також сказано, що це означає: не роби приписів для нас суворими й обтяжливими так, як Ти зробив їх суворими для юдеїв. Адже Аллаг зобов’язав їх здійснювати п’ятдесят молитов, віддавати в закят чверть майна; якщо на одяг потрапляла нечистота, її вирізали; а якщо людина скоювала гріх, то вранці його запис знаходили на її дверях — і подібні тягарі та обмеження. Таке пояснення передано від ‘Усмана, ‘Ати, Маліка ібн Анаса, Абу ‘Убайди та інших. На це вказують слова Всевишнього: «Він знімає з них їхній тягар і кайдани, які були на них» (7:157).

Також сказано, що «тягар» означає гріх, якого не можна позбутися через покаяння; тоді зміст такий: «Захисти нас від подібного». Основне значення цього слова — зв’язування й міцне закріплення.

Слова Всевишнього: «Господи наш! Не покладай на нас того, на що не вистачить сил» — тобто не покладай на нас справ, які ми не зможемо виконати. Також сказано, що йдеться про внутрішні думки й нав’язливі помисли. Від Махкуля передано, що це — сильне статеве бажання; йому сказали, що так називають надмірність пристрасті.

Ібрагім сказав: «Це любов». Мухаммад ібн ‘Абд аль-Ваххаб сказав: «Це пристрасна любов». Ібн Джурайдж сказав: «Це перетворення на мавп і свиней». Також сказано, що йдеться про зловтіху ворогів або розлуку й розрив стосунків. Просимо Аллага вберегти нас від цього.

«Вибач нам» — тобто переступи через наші гріхи й зітри їх. «Прости нас» — приховай наші гріхи й не осоромлюй нас. «І змилуйся над нами», адже ми здатні виконувати добрі справи лише завдяки послуху Тобі, а утримуватися від непослуху можемо лише завдяки Твоїй милості.

«Ти — Захисник наш» — наш Помічник, Охоронець і Покровитель. «Тож допоможи нам проти невіруючих людей!»

Від Са‘іда ібн Джубайра передано, що Ібн ‘Аббас, нехай буде задоволений ними обома Аллаг, сказав про слова Всевишнього «Прощення Твого просимо, Господи наш»: «Аллаг сказав: “Я вже простив вам”». Про слова «Не карай нас, якщо ми забули або помилилися» він сказав: «Не каратиму вас». Про слова «Господи наш! Не покладай на нас тягаря» Аллаг сказав: «Не покладу на вас тягаря».

Про слова «І не покладай на нас того, на що не вистачить сил» Він сказав: «Не покладу на вас цього». А на прохання «Вибач нам…» і до кінця аята Він відповів: «Я вже вибачив вам, простив вас, змилувався над вами й допоміг вам проти невіруючих людей».

Коли Му‘аз ібн Джабаль завершував суру «Аль-Бакара», він казав: «Амін».

Ісма‘іл ібн ‘Абд аль-Кагір сказав: повідомив нам ‘Абд аль-Гафір ібн Мухаммад, повідомив нам Мухаммад ібн ‘Іса аль-Джулуді, повідомив нам Ібрагім ібн Мухаммад ібн Суф’ян, повідомив нам Муслім ібн аль-Хаджжадж: «Розповів мені Абу Бакр ібн Абу Шайба, розповів нам Абу Усама, розповів мені Малік ібн Мігваль, від аз-Зубайра ібн ‘Аді, від Тальхи ібн ‘Алі ібн Мусарріфа, від Мурри, від ‘Абдуллага, який сказав: Коли Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, було піднесено в нічну подорож, його довели до Лотоса крайньої межі.

Він був на шостому небі; до нього доходить усе, що підноситься із землі, і там його приймають, а до нього ж доходить усе, що спускається згори, і там його приймають. Він сказав: “Коли Лотос покривало те, що покривало” (53:16), — то це були метелики із золота. Посланцеві Аллага, мир йому й благословення Аллага, було даровано три речі: п’ять молитов, завершальні аяти сури “Аль-Бакара” та прощення членам його громади, які не приписували Аллагу співтоваришів, за жоден із тяжких гріхів». Тяжкі гріхи — це великі гріхи.