Мольба про прямий шлях

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Потім Всевишній сказав: «Веди нас прямим шляхом», тобто вкажи нам його, настав нас і даруй нам успіх на прямому шляху. Це ясний шлях, що веде до Аллага і Його Раю; це пізнання істини та діяння відповідно до неї. Тож настав нас до шляху й допоможи нам іти ним. Настанова до шляху означає дотримання релігії ісламу й відмову від усіх інших релігій.

А настанова на самому шляху охоплює знання всіх подробиць релігії та діяння відповідно до них. Ця мольба — одна з найвсеосяжніших і найкорисніших для раба Аллага. Тому людина повинна звертатися до Аллага з нею в кожному ракааті молитви: вона вкрай необхідна їй.

Цей прямий шлях — «шлях тих, кого Ти обдарував благами»: пророків, правдивих, мучеників і праведників. Не шлях тих, хто під гнівом, — тих, хто пізнав істину, але відкинув її, як юдеї та подібні до них; і не шлях заблукалих — тих, хто залишив істину через невігластво й заблудження, як християни та подібні до них.

Попри свою стислість, ця сура містить те, чого не містить жодна інша сура Корану. У ній згадано три види єдинобожжя: єдинобожжя у пануванні, яке випливає зі слів «Господь світів»; єдинобожжя у божественності — присвячення поклоніння одному Аллагу, що випливає зі слова «Аллаг» і слів «Тобі поклоняємося»; а також єдинобожжя в іменах і атрибутах — утвердження досконалих атрибутів Всевишнього Аллага, якими Він Сам Себе охарактеризував і якими Його охарактеризував Посланець, без заперечення, уподібнення чи надання подоби. На це, як уже зазначалося, вказує слово «хвала».

У словах «Веди нас прямим шляхом» міститься утвердження пророцтва, адже без посланництва це було б неможливим. У словах «Володар Дня відплати» утверджується відплата за вчинки, причому відплата відбуватиметься справедливо, бо «відплата» означає справедливе воздаяння. Сура також утверджує передвизначення та те, що раб насправді чинить свої вчинки, всупереч кадаритам і джабаритам. Ба більше, у словах «Веди нас прямим шляхом» міститься спростування всім прихильникам нововведень, адже прямий шлях — це пізнання істини та діяння відповідно до неї, а кожен прихильник нововведення відступає від цього.

Також сура містить утвердження щирого присвячення релігії Всевишньому Аллагу — у поклонінні та проханні про допомогу, — у словах: «Тобі поклоняємося і Тебе просимо про допомогу». Хвала Аллагу, Господу світів.

Тафсир імама Ібн Касіра

«Веди нас прямим шляхом». Більшість читців читає слово الصراط із літерою «сад»; його також читали як السراط і з літерою «зай». Аль-Фарра сказав: такою є говірка племен Бану Узра, Балкін і Бану Кальб.

Після того як було виголошено хвалу Тому, в Кого просять, — Благословенному й Всевишньому, доречно було звернутися з проханням. Адже Він сказав: «Половина її — Мені, а половина — Моєму рабові, і Моєму рабові буде те, про що він попросив». Це найдосконаліший стан того, хто просить: спершу вихвалити Того, в Кого просить, а тоді попросити про свою потребу. Так більше шансів досягти бажаного й отримати відповідь.

Саме до цього Всевишній Аллаг і скеровував, бо це найдосконаліший спосіб. Інколи прохання висловлюють, розповідаючи про стан того, хто просить, і його потребу, як сказав Муса, мир йому: «Господи! Воістину, я потребую будь-якого добра, яке Ти зішлеш мені!» (аль-Касас, 24).

Іноді разом із цим спершу описують Того, в Кого звертаються, як у словах Зун-Нуна: «Немає божества, крім Тебе! Преславний Ти! Воістину, я був одним із несправедливих!» (аль-Анбія, 87). А іноді обмежуються самою лише хвалою Тому, в Кого просять, як у словах поета:

«Чи згадувати мені про свою потребу, чи вже досить мені твоєї сором’язливості, адже твоєю вдачею є сором’язливість?

Коли хтось одного дня хвалить тебе, йому досить цієї хвали — він не мусить просити».

У цьому аяті настанова означає вказівку на шлях і дарування успіху. Дієслово «наставляти» може вживатися без прийменника, як тут: «Веди нас прямим шляхом». Тоді воно містить значення «вклади нам це в серця», «даруй нам успіх», «наділи нас» або «дай нам». Так само сказано: «І Ми показали йому два шляхи» (аль-Баляд, 10), тобто пояснили йому добро і зло.

Дієслово може вживатися з прийменником «до», як у словах Всевишнього: «Він обрав його і повів до прямого шляху» (ан-Нахль, 121); «Ведіть їх до шляху Пекла» (ас-Саффат, 23). Тут воно означає скерування й указування. Так само у словах Всевишнього: «Воістину, ти ведеш до прямого шляху» (аш-Шура, 52). Воно може вживатися і з прийменником «для», як у словах мешканців Раю: «Хвала Аллагу, Який повів нас до цього» (аль-Араф, 43), тобто дарував нам успіх і зробив нас гідними цього.

Щодо прямого шляху, то імам Абу Джафар ібн Джарір сказав: «Усі тлумачі одностайні в тому, що прямий шлях — це ясний шлях, у якому немає викривлення. Так само це слово вживають усі араби». На підтвердження він навів слова Джарира ібн Атії аль-Хатфі:

«Повелителю віруючих — прямий шлях, навіть якщо водопої викривляються».

Він сказав: «Прикладів цього так багато, що їх не перелічити». Далі він зазначив: «Потім араби стали вживати слово “шлях” щодо будь-якого слова чи вчинку, який описують як прямий або викривлений: прямий називають прямим через його прямизну, а викривлений — викривленим».

Тлумачі з перших і пізніших поколінь пояснювали прямий шлях різними висловами, але зрештою всі вони зводяться до одного — наслідування Аллага й Посланця. Передано, що прямий шлях — це Книга Аллага. Ібн Абу Хатім сказав: «Нам розповів аль-Хасан ібн Арафа, якому розповів Ях’я ібн Яман, від Хамзи аз-Зайята, від Саада, тобто Абу аль-Мухтара ат-Таї, від племінника аль-Харіса аль-Авара, від аль-Харіса аль-Авара, від Алі ібн Абу Таліба, нехай буде задоволений ним Аллаг, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Прямий шлях — це Книга Аллага”».

Так само це передав Ібн Джарір через Хамзу ібн Хабіба аз-Зайята. Ахмад і ат-Тірмізі передали це від Алі, від Пророка, мир йому й благословення Аллага, із додатковими словами: «Вона — міцна линва Аллага, мудре нагадування і прямий шлях». Також передано, що це вислів самого Алі, і такий варіант, як відомо Аллагу, ближчий до істини.

Ас-Саурі передав від Мансура, від Абу Ваїля, від Абдуллага такі слова: «Прямий шлях — це Книга Аллага». Казали також, що це іслам. Ад-Даххак передав від Ібн Аббаса: «Джибріл сказав Мухаммаду, мир їм обом: “О Мухаммаде, скажи: ‘Веди нас прямим шляхом’”. Тобто веди нас шляхом, який веде до мети, — релігією Аллага, у якій немає викривлення».

Маймун ібн Міхран передав від Ібн Аббаса щодо слів «Веди нас прямим шляхом»: «Це іслам». Ісмаїл ібн Абдуррахман ас-Судді аль-Кабір передав від Абу Маліка, від Абу Саліха, від Ібн Аббаса, а також від Мурри аль-Хамадані, від Ібн Масуда і від деяких сподвижників Пророка, мир йому й благословення Аллага, що вони сказали: «Це іслам». Абдуллаг ібн Мухаммад ібн Акіль передав від Джабіра: «Веди нас прямим шляхом», тобто ісламом. Він сказав: «Цей шлях ширший за простір між небом і землею».

Ібн аль-Ханафійя сказав щодо цих слів: «Це релігія Аллага, крім якої Він не приймає від рабів нічого». Абдуррахман ібн Зайд ібн Аслам також сказав: «Це іслам».

У хадисі, який імам Ахмад навів у своєму «Муснаді», сказано: «Нам розповів аль-Хасан ібн Сувар Абу аль-Аля, нам розповів Лейс — тобто ібн Саад — від Муавії ібн Саліха, що Абдуррахман ібн Джубайр ібн Нуфайр передав йому від свого батька, від ан-Навваса ібн Сам‘ана, від Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, що він сказав: “Аллаг навів притчу про прямий шлях. По обидва боки шляху — дві стіни з відчиненими дверима, на дверях — опущені завіси. На початку шляху стоїть глашатай і кличе: ‘О люди! Заходьте на шлях усі разом і не звертайте з нього!’

А над шляхом є інший глашатай. Коли людина хоче відчинити одні з тих дверей, він каже: ‘Горе тобі! Не відчиняй їх, бо якщо відчиниш, то ввійдеш усередину’. Шлях — це іслам; дві стіни — межі, встановлені Аллагом; відчинені двері — заборони Аллага; глашатай на початку шляху — Книга Аллага, а глашатай над шляхом — повчання Аллага в серці кожного мусульманина».

Так само цей хадис передали Ібн Абу Хатім та Ібн Джарір через Лейса ібн Саада. Ат-Тірмізі та ан-Насаї передали його від Алі ібн Хаджара, від Бакійї, від Буджайра ібн Саада, від Халіда ібн Маадана, від Джубайра ібн Нуфайра, від ан-Навваса ібн Сам‘ана. Його ланцюг передавачів достовірний, а Аллаг знає краще.

Муджагід сказав про слова «Веди нас прямим шляхом»: «Це істина». Це тлумачення ширше, але воно не суперечить попереднім. Ібн Абу Хатім та Ібн Джарір передали через Абу ан-Надра Хашима ібн аль-Касіма, який сказав: «Нам розповів Хамза ібн аль-Мугіра від Асіма аль-Ахваля, від Абу аль-Алії: “Веди нас прямим шляхом” — це Пророк, мир йому й благословення Аллага, і двоє його наступників після нього». Асим сказав: «Ми розповіли про це аль-Хасану, і він сказав: “Абу аль-Алія сказав правду й дав добру пораду”».

Усі ці тлумачення правильні й узгоджуються між собою. Хто наслідує Пророка, мир йому й благословення Аллага, і йде за тими двома, хто був після нього, — Абу Бакром і Умаром, той наслідує істину; хто наслідує істину, той дотримується ісламу; хто дотримується ісламу, той наслідує Коран — Книгу Аллага, Його міцну линву і прямий шлях. Усі ці тлумачення правильні й підтверджують одне одного. Хвала Аллагу!

Ат-Табарані сказав: «Нам розповів Мухаммад ібн аль-Фадль ас-Сакаті, нам розповів Ібрагім ібн Махді аль-Масісі, нам розповів Ях’я ібн Закарія ібн Абу Заїда від аль-Амашa, від Абу Ваїля, від Абдуллага, який сказав: “Прямий шлях — це шлях, на якому залишив нас Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага”».

Тому імам Абу Джафар ібн Джарір, хай помилує його Аллаг, сказав: «На мою думку, найправильніше тлумачення цього аята — тобто “Веди нас прямим шляхом” — таке: даруй нам стійкість на тому, що Ти схвалив для Себе і до чого привів тих Своїх рабів, яких Ти обдарував благами, — у їхніх словах і вчинках. Це і є прямий шлях.

Адже тому, кому даровано успіх іти шляхом тих, кого Аллаг обдарував благами з-поміж пророків, правдивих, мучеників і праведників, даровано успіх у дотриманні ісламу, визнанні правдивості посланців, міцному триманні за Писання, виконанні наказів Аллага, віддаленні від Його заборон і наслідуванні шляху Пророка, мир йому й благословення Аллага, шляху чотирьох праведних халіфів і кожного праведного раба. Усе це — прямий шлях».

Якщо запитають: «Чому віруючий просить про настанову в кожну мить — у молитві та поза нею, — хоча вже має її? Хіба це не прохання про те, що вже дано?» Відповідь така: ні. Якби людина не потребувала вдень і вночі просити настанови, Аллаг не скерував би її до цього.

Раб щомиті й за будь-яких обставин потребує Всевишнього Аллага, щоб Той укріплював його на настанові, допомагав залишатися непохитним на ній, дарував проникливість, збільшував настанову й допомагав неухильно її дотримуватися. Раб не владний сам над собою ні в тому, що приносить користь, ні в тому, що завдає шкоди, окрім того, чого побажає Аллаг. Тому Всевишній скерував його просити в кожен час допомоги, стійкості й успіху.

Щасливий той, кому Аллаг дарував успіх у зверненні до Нього з проханням, адже Всевишній узяв на Себе відповідь тому, хто кличе Його, особливо тому, хто перебуває в скруті, потребує Його й відчуває свою залежність від Нього впродовж ночі та дня.

Всевишній сказав: «О ви, які увірували! Віруйте в Аллага, Його Посланця, Писання, яке Він зіслав Своєму Посланцю, і Писання, яке Він зіслав раніше…» (ан-Ніса, 136). Він наказав тим, хто вже увірував, увірувати, але це не означає прохання про те, що вже здійснилося. Йдеться про стійкість, тривале дотримання й постійність у ділах, що допомагають зберегти віру. Аллаг знає краще.

Також Всевишній наказав Своїм віруючим рабам промовляти: «Господи наш! Не відхиляй наших сердець після того, як Ти повів нас прямим шляхом, і даруй нам милість від Себе! Воістину, Ти — Дарувальник!» (Аль Імран, 8). Абу Бакр, хай буде задоволений ним Аллаг, тихо читав цей аят у третьому ракааті магриб-молитви після «аль-Фатіхи».

Отже, слова Всевишнього «Веди нас прямим шляхом» означають: «Залиш нас на ньому й не відхиляй нас на інший шлях».

Слова «шлях тих, кого Ти обдарував благами» пояснюють, що таке прямий шлях. У граматичному розборі це пояснювальна прикладка до нього, хоча можливе й тлумачення як пояснювального відокремленого означення. Ті, кого Аллаг обдарував благами, згадані в сурі «ан-Ніса»: «Ті, хто кориться Аллагу й Посланцю, будуть разом із тими, кого Аллаг обдарував благами: пророками, правдивими, мучениками й праведниками. Які ж прекрасні вони як товариші!

Така ласка від Аллага, і достатньо того, що Аллаг — Всезнаючий!» (ан-Ніса, 69–70).

Ад-Даххак передав від Ібн Аббаса, що «шлях тих, кого Ти обдарував благами» — це шлях тих, кому Ти дарував стійкість у покорі Тобі й поклонінні Тобі, з-поміж Твоїх ангелів, пророків, правдивих, мучеників і праведників. Це подібне до слів Господа нашого: «Ті, хто кориться Аллагу й Посланцю, будуть разом із тими, кого Аллаг обдарував благами…» (ан-Ніса, 69). Абу Джафар передав від ар-Рабі ібн Анаса: «Це пророки». Ібн Джурайдж передав від Ібн Аббаса: «Це віруючі».

Так само сказав Муджагід. Вакі сказав: «Це мусульмани». Абдуррахман ібн Зайд ібн Аслам сказав: «Це Пророк, мир йому й благословення Аллага, і ті, хто був із ним». Однак наведене раніше тлумачення Ібн Аббаса ширше й охоплює більше; Аллаг знає краще.

Слова Всевишнього «не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав» означають: веди нас прямим шляхом — шляхом тих, кого Ти обдарував благами й описав як людей настанови, стійкості та покори Аллагу й Його посланцям, які виконують Його накази та уникають заборон і пересторог. Не веди нас шляхом тих, хто під гнівом, — тих, чиї прагнення зіпсувалися: вони пізнали істину, але відвернулися від неї. І не веди нас шляхом заблукалих, які позбавлені знання, блукають у заблудженні й не знаходять істини. Слово «не» повторено, щоб показати, що є два хибні шляхи: юдеїв і християн.

Деякі граматики стверджували, що тут слово «окрім» має значення винятку. Тоді це був би виняток, що не належить до виняткової групи, бо ті, хто під гнівом, не входять до числа обдарованих благами. Але наведене нами пояснення правильніше, як видно зі слів поета: «Ніби ти — один із верблюдів Бану Укайш: біля його ніг торохтять бурдюки». Тобто: «Ніби ти — верблюд із верблюдів Бану Укайш».

Описуване слово пропущено, а прикметник залишено. Так само слова «не тих, хто під гнівом» означають «не шляхом тих, хто під гнівом»: залежне слово замінило означуване, яке пропущено, але на нього вказує контекст: «Веди нас прямим шляхом, шляхом тих, кого Ти обдарував благами», а потім сказано: «не тих, хто під гнівом».

Дехто стверджував, що частка «не» у словах «і не тих, хто заблукав» є зайвою, а зміст нібито такий: «не тих, хто під гнівом і заблукав». На підтвердження вони наводили рядок аль-Аджжаджа: «У колодязь без хвороби він рушив, не відаючи», маючи на увазі: «у колодязь хвороби». Правильним є наведене нами пояснення. Тому Абу Убайд аль-Касим ібн Саллам передав у книжці «Достоїнства Корану» від Абу Муавії, від аль-Амашa, від Ібрагіма, від аль-Асвада, що Умар ібн аль-Хаттаб, хай буде задоволений ним Аллаг, читав: «не тих, хто під гнівом, і не заблукалих».

Цей ланцюг передавачів достовірний. Таке читання слід розуміти як пояснення, і воно підтверджує, що частку «не» вжито для підсилення заперечення та розрізнення двох шляхів, аби уникати кожного з них окремо.

Шлях людей віри поєднує знання істини й діяння відповідно до неї. Юдеям бракувало діяння, а християнам — знання. Тому гнів пов’язано з юдеями, а заблудження — із християнами: той, хто знає, але покидає істину, заслуговує на гнів; не так той, хто не знає. Християни прагнули чогось, але не знайшли до цього шляху, бо не дотримувалися належного способу — наслідування істинного Посланця; тому вони заблукали.

І юдеї, і християни — заблукалі та такі, що під гнівом, але найхарактерніша риса юдеїв — гнів, а християн — заблудження. Про це свідчать хадиси й перекази.

Імам Ахмад сказав: «Нам розповів Мухаммад ібн Джафар, нам розповів Шуба, який сказав: “Я чув, як Саммак ібн Харб казав: ‘Я чув, як Аббад ібн Хубайш передавав від Аді ібн Хатіма: до Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, приїхав загін вершників і забрав мою тітку та інших людей. Коли їх привели до Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, і поставили перед ним, вона сказала: «О Посланцю Аллага! Посланець [мій] далеко, рід перервався, а я стара й уже не можу служити. Зроби мені ласку, і Аллаг віддячить тобі».

Він запитав: «Хто твій посланець?» Вона сказала: «Аді ібн Хатім». Він сказав: «Той, хто втік від Аллага та Його Посланця?»»”»

Вона попросила про милість, а коли повернулася, поруч із Посланцем Аллага був чоловік — вона вважала, що це Алі. Він сказав: «Попроси в нього в’ючних тварин». Вона попросила, і Посланець Аллага звелів дати їй їх. Вона прийшла до мене й сказала: «Він учинив те, чого не вчинив би твій батько.

До нього приходив такий-то — і він дав йому; приходив інший — і він дав йому». Я прийшов до нього й побачив біля нього жінку та дітей — або дитину, — і помітив, як близько вони трималися до Пророка, мир йому й благословення Аллага. Тоді я зрозумів, що він не цар Кисри й не Цезар. Він сказав: “О Аді!

Що заважає тобі засвідчити: ‘Немає божества, крім Аллага’? Хіба є якесь божество, крім Аллага?” Я відповів: “Що заважає мені засвідчити: ‘Аллаг — Найвеличніший’? Хіба є щось величніше за Всевишнього Аллага?” Тоді я прийняв іслам, і я побачив, як його обличчя засяяло.

Він сказав: “Ті, хто під гнівом, — це юдеї, а заблукалі — християни”». Далі в хадисі наведено інше. Ат-Тірмізі також передав його від Саммака ібн Харба й сказав: «Хороший, рідкісний хадис; ми знаємо його лише через цей ланцюг».

Я ж скажу: Хаммад ібн Саляма передав від Саммака, від Марійя ібн Кутрія, від Аді ібн Хатіма, що той запитав Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, про слова Аллага «не тих, хто під гнівом». Він відповів: «Це юдеї», — а про слова «і не тих, хто заблукав» сказав: «Це християни, і вони заблукали». Так само цей хадис передав Суф’ян ібн Уяйна від Ісмаїла ібн Абу Халіда, від аш-Шаабі, від Аді ібн Хатіма. Хадис Аді передано кількома шляхами й у численних версіях, перелічувати які було б довго.

Абдурраззак сказав: «Нам повідомив Маамар від Будайля аль-Укайлі, який сказав: “Мені повідомив Абдуллаг ібн Шакік, що йому передав чоловік, який чув, як Пророк, мир йому й благословення Аллага, був у Ваді аль-Кура верхи на коні. Його запитав чоловік із Бану Кайн: ‘О Посланцю Аллага, хто це?’ Він відповів: ‘Ті, хто під гнівом’, — і вказав на юдеїв, — ‘а заблукалі — це християни’». Джарірі, Урва й Халід аль-Хазза також передали цей хадис від Абдуллага ібн Шакіка, але без згадки того, хто чув його від Пророка.

У версії Урви названо Абдуллага ібн Умара; Аллаг знає краще.

Ібн Мардавейх передав від Ібрагіма ібн Тахмана, від Будайля ібн Майсари, від Абдуллага ібн Шакіка, від Абу Зарра, що той запитав Посланця Аллага про тих, хто під гнівом. Пророк відповів: «Юдеї». Абу Зарр запитав про заблукалих, і Пророк відповів: «Християни».

Ас-Судді передав від Абу Маліка, від Абу Саліха, від Ібн Аббаса; від Мурри аль-Хамадані, від Ібн Масуда; а також від кількох сподвижників Пророка, мир йому й благословення Аллага, що «не тих, хто під гнівом» — це юдеї, а «і не тих, хто заблукав» — християни. Так само сказали ад-Даххак, Ібн Джурайдж, ар-Рабі ібн Анас, Абдуррахман ібн Зайд ібн Аслам та інші. Ібн Абу Хатім сказав: «Я не знаю, щоб тлумачі розходилися щодо цього».

На слова цих провідних учених вказує наведений раніше хадис, а також слова Всевишнього, звернені до синів Ізраїля в сурі «аль-Бакара»: «Як же погано вони продали власні душі, не увірувавши в те, що зіслав Аллаг, через заздрість до того, кому Аллаг зі Своєї ласки посилає те, що Сам забажає! І вони накликали на себе гнів за гнівом. На невіруючих чекає принизлива кара» (аль-Бакара, 90). У сурі «аль-Маїда» Він сказав: «Скажи: “Чи повідомити вам про тих, хто отримає від Аллага гіршу відплату?

Це ті, кого Аллаг прокляв і на кого Він гнівається, зробивши з-поміж них мавп і свиней, і ті, хто поклонявся тагуту. Саме вони перебувають у найгіршому становищі та найбільше заблукали з прямого шляху”» (аль-Маїда, 60). Також Всевишній сказав: «Ті з-поміж синів Ізраїля, які не увірували, були прокляті устами Давуда та Іси, сина Мар’ям. Це сталося через їхню непокору й переступання меж.

Вони не зупиняли одне одного від поганих учинків, які чинили. Якими ж огидними були їхні вчинки!» (аль-Маїда, 78–79).

У життєписах передано, що Зайд ібн Амр ібн Нуфайль разом із кількома товаришами вирушив до Шама в пошуках істинної релігії. Юдеї сказали йому: «Ти не зможеш приєднатися до нас, доки не візьмеш на себе частку гніву Аллага». Він відповів: «Я тікаю від гніву Аллага». Християни сказали йому: «Ти не зможеш приєднатися до нас, доки не візьмеш на себе частку Божого гніву».

Він відповів: «Я не можу цього прийняти». Він залишився в природному стані, відцурався від поклоніння ідолам і релігії багатобожників, але не приєднався ні до юдеїв, ні до християн. Його товариші стали християнами й прийняли християнство, бо тоді воно видалося їм ближчим за юдейство. Серед них був Варака ібн Навфаль.

Коли Аллаг послав Свого Пророка, Він повів його прямим шляхом, і він увірував у те, що було в одкровенні. Хай буде задоволений ним Аллаг.

Питання. Згідно з правильнішим поглядом учених, неточність у розрізненні вимови ض і ظ вибачається через близькість місць творення цих звуків. Звук ض утворюється біля переднього краю бічної частини язика та прилеглих корінних зубів, а ظ — кінчиком язика й краями верхніх передніх зубів. Крім того, обидва звуки дзвінкі, щілинні та емфатичні.

Через усе це тому, хто не розрізняє їх, пробачають заміну одного звука іншим. Аллаг знає краще. Що ж до вислову «Я найкрасномовніший із тих, хто вимовляє ض», то він не має підґрунтя. Аллаг знає краще.

Розділ. Ця почесна сура, що складається із семи аятів, містить хвалу Аллагу, звеличення Його й прославлення згадуванням Його найпрекрасніших імен, які вказують на Його найвищі атрибути; згадку про повернення — День відплати; скерування рабів до прохання й смиренного звернення до Нього; відмову покладатися на власні сили й можливості; щире присвячення поклоніння Йому та визнання Його єдиним у божественності, а також проголошення того, що Він, Благословенний і Всевишній, не має співучасника, рівного чи подібного.

У ній міститься прохання наставити на прямий шлях — правильну релігію — і утвердити на ньому, аж доки це приведе людей до переходу через відчутний міст у День воскресіння, що веде до садів блаженства, де вони перебуватимуть поруч із пророками, правдивими, мучениками й праведниками.

Сура заохочує до праведних учинків, аби в День воскресіння люди були з тими, хто їх чинив, і застерігає від хибних шляхів, аби в День воскресіння їх не було з тими, хто ними йшов, — із тими, хто під гнівом, і заблукалими. Як прекрасно в словах Всевишнього «шлях тих, кого Ти обдарував благами» приписано дарування благ Йому, тоді як у словах «не тих, хто під гнівом» діяча не названо, хоча насправді це Він, як сказано: «Хіба ти не бачив тих, хто зблизився з людьми, на яких гнівається Аллаг?» (аль-Муджаділя, 14).

Так само заблудження приписано тим, хто заблукав, хоча саме Він допустив їхнє заблудження за Своїм передвизначенням. Всевишній сказав: «Кого Аллаг веде прямим шляхом, той іде прямим шляхом, а кого Він вводить в оману, тому ти не знайдеш покровителя, який повів би його прямим шляхом» (аль-Кагф, 17). Він також сказав: «Кого Аллаг вводить в оману, тому немає того, хто повів би прямим шляхом, і Він залишає їх блукати в їхньому беззаконні» (аль-Араф, 186).

Є й інші аяти, що вказують: лише Він один наставляє і вводить в оману, на противагу словам кадаритської секти та тих, хто наслідує її: мовляв, раби самі обирають це й чинять так. На підтвердження свого нововведення вони посилаються на неоднозначні аяти Корану й залишають ті, що ясно їх спростовують. Такий стан людей заблудження й свавілля.

У достовірному хадисі сказано: «Коли побачите тих, хто йде за неоднозначними аятами, то це саме ті, кого Аллаг назвав, тож остерігайтеся їх». Це стосується слів Всевишнього: «А ті, чиї серця відхилилися, йдуть за неоднозначним у ньому» (Аль Імран, 7). Хвала Аллагу, у прихильника нововведення немає в Корані правильного доказу, адже Коран послано, щоб відокремити істину від неправди й розрізнити настанову та заблудження. У ньому немає ні суперечності, ні розбіжності, бо він зіслався від Аллага — Мудрого, Гідного хвали.

Розділ. Тому, хто прочитав «аль-Фатіху», бажано після неї сказати «амін». Також це слово вимовляють із коротким голосним. Його значення: «О Аллагу, дай відповідь!» На це вказує переданий імамом Ахмадом, Абу Давудом та ат-Тірмізі хадис від Ваїля ібн Худжра.

Він сказав: «Я чув, як Пророк, мир йому й благословення Аллага, прочитав “не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав”, а потім сказав “амін”, протягнувши її голосно». В Абу Давуда сказано: «Він підніс голос, вимовляючи її». Ат-Тірмізі сказав: «Цей хадис хороший». Також його передано від Алі, Ібн Масуда та інших.

Абу Гурайра сказав: «Коли Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, читав: “не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав”, він казав “амін”, аж доки це не чув той, хто стояв у першому ряду поруч». Передали Абу Давуд та Ібн Маджа; в Ібн Маджі додано: «Від цього здригалася мечеть». Його також передав ад-Даракутні, який сказав: «Цей ланцюг передавачів хороший». Біляль сказав: «О Посланцю Аллага, не випереджай мене з “амін”». Передав Абу Давуд.

Абу Наср аль-Кушайрі передав від аль-Хасана та Джафара ас-Садіка, що вони подвоювали мім у слові «амін», подібно до слова «амін» у вислові «Священний Дім». Наші вчені та інші сказали: промовляти її бажано і поза молитвою, а для того, хто молиться, це особливо важливо — незалежно від того, чи він молиться сам, є імамом або стоїть за імамом, і за будь-яких обставин. Адже в обох «Сахіхах» від Абу Гурайри, хай буде задоволений ним Аллаг, передано, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Коли імам промовить “амін”, то й ви промовте “амін”.

Адже тому, чия вимова “амін” збіжиться з вимовою ангелів, буде прощено попередні гріхи». У версії Мусліма сказано: «Коли хтось із вас під час молитви промовить “амін”, а ангели на небі промовлять “амін”, і одна вимова збіжиться з іншою, йому буде прощено попередні гріхи».

У «Сахіху» Мусліма від Абу Муси, від Пророка, мир йому й благословення Аллага, передано: «Коли він, тобто імам, скаже “і не тих, хто заблукав”, ви промовте “амін”, і Аллаг відповість вам». Джувайбір передав від ад-Даххака, від Ібн Аббаса: «Я запитав: “О Посланцю Аллага, що означає ‘амін’?” Він відповів: “Господи, здійсни!”» Аль-Джаухарі сказав, що «амін» означає: «Нехай так і буде».

Ат-Тірмізі сказав: «Її значення — не позбав нас надії». Більшість же вважає, що це означає: «О Аллагу, дай відповідь нам!» Аль-Куртубі передав від Муджагіда, Джафара ас-Садіка та Гілаля ібн Кайсана, що «амін» — одне з імен Всевишнього Аллага. Також це передано від Ібн Аббаса як вислів Пророка, але це недостовірно, як сказав Абу Бакр ібн аль-Арабі аль-Малікі.

Послідовники імама Маліка казали, що імам не промовляє «амін», а промовляють ті, хто молиться за ним. Вони посилалися на переказ Маліка від Сумайя, від Абу Саліха, від Абу Гурайри, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Коли він, тобто імам, скаже: “і не тих, хто заблукав”, то промовте “амін”», — і далі наведено хадис. Вони також посилалися на хадис Абу Муси: «Коли він прочитає “і не тих, хто заблукав”, то промовте “амін”».

Але ми вже навели хадис, узгоджено переданий аль-Бухарі та Муслімом: «Коли імам промовить “амін”, то й ви промовте “амін”», а також повідомлення, що Пророк, мир йому й благословення Аллага, сам промовляв «амін», коли читав «не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав».

Наші вчені розходилися щодо того, чи слід тому, хто молиться за імамом, голосно промовляти «амін» у молитві, де читання вголос. Суть розбіжності така: якщо імам забуде промовити «амін», той, хто молиться за ним, неодмінно промовляє її вголос. Якщо ж імам голосно промовив «амін», то, згідно з пізнішим поглядом, той, хто молиться за ним, не підвищує голосу. Такої думки дотримувався Абу Ханіфа; це також одне з передань від Маліка, адже «амін» — поминання Аллага, тож його не слід вимовляти голосно, як інші поминання під час молитви.

Згідно з раннім поглядом, «амін» промовляють уголос. Цього дотримувався імам Ахмад ібн Ханбаль; це також інше передання від Маліка, про яке вже згадувалося: «аж доки від цього здригнеться мечеть». Є й третя думка: якщо мечеть невелика, той, хто молиться за імамом, не промовляє її голосно, бо люди чують читання імама; якщо ж мечеть велика, він підвищує голос, щоб його «амін» почули в усіх її частинах. Аллаг знає краще.

Імам Ахмад передав у своєму «Муснаді» від Айші, хай буде задоволений нею Аллаг, що при Посланцеві Аллага згадали юдеїв, і він сказав: «Вони не заздрять нам ні в чому так, як заздрять п’ятничному дню, до якого Аллаг повів нас прямим шляхом, а вони заблукали щодо нього; кіблі, до якої Аллаг повів нас прямим шляхом, а вони заблукали щодо неї; і нашому слову “амін” за імамом». Цей хадис передав Ібн Маджа зі словами: «Юдеї не заздрили вам ні в чому так, як заздрили вітанню й промовлянню “амін”».

Ібн Маджа також передав від Ібн Аббаса, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Юдеї не заздрили вам ні в чому так, як заздрили вашому слову “амін”. Тож частіше промовляйте “амін”». У ланцюгу передавачів цього хадису є Тальха ібн Амр, який слабкий.

Ібн Мардавейх передав від Абу Гурайри, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «“Амін” — печать Господа світів на Його віруючих рабах». Від Анаса передано, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Мені даровано “амін” у молитві й під час благання, і нікому до мене її не даровано, хіба що Мусі: він молився, а Гарун промовляв “амін”. Тож завершуйте благання словом “амін”, адже Аллаг відповість вам».

Я скажу: дехто з цього почесного аята — зі слів Всевишнього: «Муса сказав: “Господи наш! Ти дарував Фірауну та його вельможам прикраси й багатство в земному житті. Господи наш! Вони збивають зі шляху Твого! Господи наш! Знищ їхнє багатство й закам’яни їхні серця, щоб вони не увірували, доки не побачать болісної кари!”

Він сказав: “Ваше прохання почуте. Тримайтеся прямого шляху й не йдіть шляхом тих, які не знають!”» (Юнус, 88–89) — виводив доказ на користь цього. У ньому прохання приписано лише Мусі, але з контексту зрозуміло, що Гарун промовив «амін».

Тому його прирівняно до того, хто сам просив: «Ваше прохання почуте». Це свідчить, що той, хто промовив «амін» на чуже благання, наче сам його виголосив. Саме тому дехто казав, що тому, хто молиться за імамом, не слід читати, адже його «амін» на читання «аль-Фатіхи» рівнозначне читанню. З цієї причини передано хадис: «Тому, хто має імама, читання імама є його читанням».

Біляль казав: «Не випереджай мене з “амін”». Ця думка свідчить, що тому, хто молиться за імамом, не потрібно читати вголос у молитві, де читання промовляють уголос. Аллаг знає краще.

Саме тому Ібн Мардавейх сказав: «Нам розповів Ахмад ібн аль-Хасан, нам розповів Абдуллаг ібн Мухаммад ібн Салям, нам розповів Ісхак ібн Ібрагім, нам розповів Джарір від Лейса ібн Абу Сулейма, від Кааба, від Абу Гурайри, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Коли імам скаже: ‘не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав’, а потім промовить ‘амін’, і ‘амін’ мешканців землі збіжиться з ‘амін’ мешканців небес, Аллаг простить рабові його попередні гріхи. А той, хто не промовляє ‘амін’, подібний до чоловіка, який вирушив у похід із людьми.

Вони кинули жереб, і жеребці випали їм, а його жереб не випав. Він запитав: ‘Чому мій жереб не випав?’ Йому відповіли: ‘Бо ти не промовив “амін”’”».

Щодо слова «не тих, хто під гнівом», більшість читців читає його в родовому відмінку як означення. Аз-Замахшарі сказав, що його читали також у знахідному відмінку як обставину; так читав Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, і Умар ібн аль-Хаттаб; це також передано від Ібн Касіра. Описуваним є займенник у словах «на них», а дієслово, до якого належить ця обставина, — «Ти обдарував». Значення таке: «тих, кого Ти обдарував благами, не тих, хто під гнівом».

Також передано, що Убай ібн Кааб читав саме так, щоб не подумали, ніби «тих, хто під гнівом» — це продовження слів «тих, кого Ти обдарував благами», як у словах: «кого прокляв Аллаг і на кого Він гнівається» (аль-Маїда, 60). Це ясно й очевидно.

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: «Веди нас прямим шляхом».

«Веди нас» означає: «Настав нас». Алі й Убай ібн Кааб сказали: «Укріпи нас», — подібно до того, як людині, яка стоїть, кажуть: «Стій, доки я не повернуся до тебе», тобто: «Залишайся в тому стані, у якому ти є». Віруючі звертаються з цією мольбою, хоч уже мають настанову: вони просять про стійкість і про ще більшу настанову. Адже милості й настанови від Всевишнього Аллага не мають меж — згідно з поглядом прихильників Сунни.

«Шлях» також вимовляють із літерою «сін»; так передав Увайс від Якуба, і це первісний варіант. Його названо шляхом, бо він поглинає подорожніх [тобто веде їх далі, немов проковтуючи]. Його також читають із літерою «зай», а Хамза читав із вимовою, що поєднує звук «сад» зі звуком «зай». Усі ці варіанти вимови правильні, але більшість читців віддає перевагу «сад», щоб узгодити читання з письмом мусхафа.

Щодо слів «прямим шляхом», то Ібн Аббас і Джабір, хай буде задоволений ними Аллаг, сказали: «Це іслам». Такої ж думки дотримувався Мукатіль. Ібн Масуд, хай буде задоволений ним Аллаг, сказав: «Це Коран». Від Алі, хай буде задоволений ним Аллаг, передано як вислів Пророка: «Прямий шлях — це Книга Аллага».

Саід ібн Джубайр, хай буде задоволений ним Аллаг, сказав: «Це шлях до Раю». Сагль ібн Абдуллаг сказав: «Це шлях Сунни та громади мусульман». Бакр ібн Абдуллаг аль-Музані сказав: «Це шлях Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага». Абу аль-Алія та аль-Хасан сказали: «Це Посланець Аллага, його родина та двоє його сподвижників». У первісному мовному значенні це ясний шлях.

Слова Всевишнього: «Шлях тих, кого Ти обдарував благами» — тобто тих, кому Ти дарував настанову й успіх. Ікрима сказав: «Ти обдарував їх стійкістю у вірі й непохитністю. Це пророки, мир їм». Казали також, що це всі, кого Аллаг укріпив у вірі: пророки й віруючі, про яких Всевишній сказав: «Вони будуть разом із тими, кого Аллаг обдарував благами з-поміж пророків…» (ан-Ніса, 69).

Ібн Аббас сказав: «Це послідовники Муси й Іси, мир їм, до того, як вони змінили свою релігію». Абдуррахман ібн Зайд сказав: «Це Пророк, мир йому й благословення Аллага, і ті, хто був із ним». Абу аль-Алія сказав: «Це родина Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, Абу Бакр і Умар, хай буде задоволений ними Аллаг, та його домочадці». Шахр ібн Гаушаб сказав: «Це сподвижники Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, та його родина».

Хамза читав займенники в словах «на них», «біля них» та «до них» із огласовкою дамма на літері га. Якуб вимовляв із даммою кожну га, якій передує літера йа з сукуном, у формах двоїни та множини, крім слів «перед ними та їхніми ногами» (аль-Мумтахіна, 12). Інші читці вимовляли ці займенники з касрою. Ті, хто читав із даммою, поверталися до первісної вимови, бо поза зв’язним читанням га має дамму.

Ті, хто читав із касрою, робили це через попередню літеру йа з сукуном, оскільки касра споріднена з йа.

Ібн Касір та Абу Джафар вимовляли кожен звук мім у множині з повним подовженням під час зв’язного читання, якщо після нього не стояла літера з сукуном; якщо ж за ним ішла така літера, подовження не було. Нафі надавав читцеві вибір. Варш вимовляв мім із даммою перед хамзою у слові, що починається з хамзи відсікання. Якщо ж за мім ішла хамза з’єднання, а перед га була касра або йа з сукуном, Хамза й аль-Кісаї вимовляли га та мім із даммою, Абу Амр — із касрою.

Так само читав Якуб, якщо перед ними була касра. Інші читці в усіх випадках вимовляли мім із даммою, а га — з касрою, з огляду на попередню йа або касру, а дамму на мім зберігали відповідно до первісної вимови.

Слова Всевишнього: «Не тих, хто під гнівом» означають: не шляхом тих, на кого Ти гніваєшся. Гнів — це воля покарати непокірних. Гнів Всевишнього Аллага не стосується грішників із-поміж віруючих, а стосується лише невіруючих.

«І не тих, хто заблукав» — тобто не тих, хто збився з настанови. Найглибше заблудження означає загибель і зникнення. Кажуть: «Вода заблукала в молоці», тобто пропала й зникла.

Тут слово «не тих» має значення заперечення, а частка «і не» — значення «та не». Тому їх можна поєднати сполучником, як у вислові: «Такий-то не є ані благодійником, ані вродливим». Якщо ж слово має значення «окрім», то сполучати його з часткою «і не» не можна. Не можна сказати: «У мене є хтось, окрім Абдуллага, і не Зайда».

Умар ібн аль-Хаттаб, хай буде задоволений ним Аллаг, читав: «Шлях тих, кого Ти обдарував благами, не тих, хто під гнівом, і не заблукалих».

Казали, що ті, хто під гнівом, — це юдеї, а заблукалі — християни, бо Аллаг визначив юдеїв як таких, на кого Він гнівається, сказавши: «кого Аллаг прокляв і на кого Він гнівається» (аль-Маїда, 60), а християн назвав заблукалими: «І не йдіть за пристрастями людей, які раніше заблукали» (аль-Маїда, 77). Сагль ібн Абдуллаг сказав: «Ті, хто під гнівом, — це прихильники нововведень, а заблукалі — ті, хто відступив від Сунни».

За сунною читцеві після завершення читання «аль-Фатіхи» слід із короткою паузою, відокремивши слово від сури, сказати «амін». Це слово вимовляють коротко; граматики дозволяють вимовляти його і подовжено, і коротко. Воно означає: «О Аллагу, почуй і дай відповідь!» Ібн Аббас та Катада сказали: «Його значення: “Так і буде”».

Муджагід сказав: «Це одне з імен Всевишнього Аллага». Казали також, що це печать мольби або печать Аллага на Його рабах, якою Він відвертає від них лиха, подібно до печатки на листі, що захищає його від псування й розголошення написаного в ньому.

Нам повідомили імам Абу Алі аль-Хусайн ібн Мухаммад аль-Каді та Абу Хамід Ахмад ібн Абдуллаг ас-Салихі; вони сказали: нам повідомив Абу Бакр Ахмад ібн Хасан аль-Хайрі; нам повідомив Абу Алі Мухаммад ібн Ахмад ібн Мухаммад ібн Маакіль аль-Майдані; нам розповів Мухаммад ібн Ях’я; нам розповів Абдурраззак, від Маамара, від аз-Зугрі, від Ібн аль-Мусайяба, від Абу Гурайри, хай буде задоволений ним Аллаг, що Пророк, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Коли імам прочитає: “не тих, хто під гнівом, і не тих, хто заблукав”, то промовте “амін”, адже ангели промовляють “амін”, і імам промовляє “амін”.

Тому, чия вимова “амін” збіжиться з вимовою ангелів, буде прощено попередні гріхи». (ан-Ніса, 69); (аль-Мумтахіна, 12); (аль-Маїда, 60); (аль-Маїда, 77). Хадис достовірний.