Мольба про спасіння та милість

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Згадавши, що Аллаг дарував їм настанову до віри, і звернувшись до Нього заради довершення цієї милості, вони попросили винагороди за це, а також щоб Він здійснив те, що пообіцяв їм через Своїх посланців: перемогу й утвердження у земному житті, а в Наступному — здобуття вдоволення Аллага та Його Раю. Адже Всевишній не порушує обіцянки. Аллаг відповів на їхню мольбу та прийняв їхнє смиренне благання. Саме тому сказано:

«Господи наш! Воістину, ми почули закличного, який закликав до віри» — тобто Мухаммада, мир йому й благословення Аллага, який закликав людей до віри та спонукав їх прийняти її основи й приписи.

«Тож ми увірували» — тобто відгукнулися на його заклик, не зволікаючи, і поспішили до віри. У цих словах вони повідомляють про милість Аллага до них, радіють Його дару та звертаються до Нього, просячи простити їм гріхи й відпустити злі вчинки, адже добрі справи усувають погані. Той, Хто обдарував їх вірою, обдарує їх і повною безпекою.

«І даруй нам спокій разом із праведними» — ця мольба містить прохання допомогти чинити добро й залишати зло, завдяки чому раб стає одним із праведних, а також прохання дати змогу й надалі триматися цього шляху та бути стійким аж до смерті.

Потім Всевишній описав наділених розумом як тих, хто «згадує Аллага» за будь-яких обставин: «стоячи, сидячи та лежачи на боці». Це охоплює всі види поминання — словами й серцем. Сюди також належить молитва стоячи, а якщо людина не може — сидячи, а якщо не може — лежачи на боці. Вони «роздумують над творінням небес і землі», щоб зрозуміти мету їхнього створення.

З цього випливає, що роздумування — це поклоніння і риса наближених до Аллага, які пізнали Його. Коли вони розмірковують над творінням, то розуміють, що Аллаг створив його не марно, і кажуть:

«Господи наш! Ти не створив усе це марно. Преславний Ти!» — Ти пречистий від усього, що не відповідає Твоїй величі. Навпаки, Ти створив це істинно й заради істини, і воно сповнене істини.

«Врятуй же нас від кари вогнем» — захистивши нас від поганих учинків і допомігши чинити добрі справи, завдяки яким ми врятуємося від Вогню. Це також містить прохання про Рай: адже коли Аллаг захистить їх від кари Вогню, вони потраплять до Раю. Але страх оселився в їхніх серцях, тому вони звернулися до Аллага з проханням про найважливіше для них.

«Господи наш! Воістину, того, кого Ти вкинеш у вогонь, буде зганьблено» — бо він зазнає гніву Аллага, Його ангелів і наближених рабів, а також такого викриття, від якого немає ні спасіння, ні порятунку. Саме тому сказано: «І у несправедливих не буде помічників», які могли б урятувати їх від Його кари. У цьому — вказівка на те, що вони потрапили до Вогню через власну несправедливість.

Тафсир імама Ібн Касіра

Потім вони сказали: «Господи наш! Воістину, того, кого Ти вкинеш у вогонь, буде зганьблено» — тобто Ти принизиш його й виявиш його ганьбу перед усіма зібраними. «І у несправедливих не буде помічників» — тобто в День Воскресіння не буде нікого, хто захистив би їх від Тебе; їм не уникнути того, що Ти постановив для них.

«Господи наш! Воістину, ми почули закличного, який закликав до віри» — тобто того, хто закликав до віри; це Посланець, мир йому й благословення Аллага. «Увіруйте в Господа вашого!» — і ми увірували. Тобто він сказав: «Увіруйте в Господа вашого!», а ми відповіли йому та пішли за ним.

«Господи наш! Прости нам гріхи наші» — заради нашої віри й наслідування Твого Пророка прости нам гріхи, тобто прикрий їх. «І відпусти нам злі вчинки наші» — ті, що були між нами й Тобою. «І даруй нам спокій разом із праведними» — приєднай нас до праведників.

Потім Всевишній описав наділених розумом: «які згадують Аллага стоячи, сидячи та лежачи на боці». У «Сахіху аль-Бухарі» передається від Імрана ібн Хусайна, нехай буде вдоволений ним Аллаг, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Молися стоячи; якщо не можеш — сидячи, а якщо не можеш — на боці». Тобто вони не припиняють поминати Його за жодних обставин — у своїх серцях, думках і словами.

«І роздумують над творінням небес і землі» — тобто осягають мудрість, що міститься в них і свідчить про велич Творця, Його могутність, знання, мудрість, волю та милість. Абу Сулайман ад-Дарані сказав: «Виходячи зі свого дому, я не дивлюся ні на що, не побачивши в цьому або милості Аллага до мене, або повчального уроку для себе». Це передав Ібн Абу ад-Дунья у своїй книзі «Роздуми й повчання». Від аль-Хасана аль-Басрі передається, що він сказав: «Година роздумів краща за нічне вистоювання».

Аль-Фудайль передав слова аль-Хасана: «Роздуми — це дзеркало, яке показує тобі твої добрі й погані вчинки». Суф’ян ібн Уяйна сказав: «Роздумування — це світло, що входить у твоє серце». Він іноді наводив такі рядки: «Коли людина має здатність роздумувати, у кожній речі вона знаходить повчання».

Передають, що Іса, мир йому, сказав: «Блага звістка тому, чиї слова — поминання, мовчання — роздуми, а погляд — повчання». Мудрець Лукман сказав: «Тривале усамітнення спонукає до роздумів, а довгі роздуми свідчать, що людина постукала у двері Раю». Вахб ібн Мунаббіх сказав: «Хто довго роздумує, той неодмінно осягне; хто осягне, той неодмінно здобуде знання; а хто здобуде знання, той неодмінно діятиме». Умар ібн Абд аль-Азіз сказав: «Слова, присвячені поминанню Всевишнього Аллага, добрі, а роздуми про милості Аллага — найкраще поклоніння».

Мугіс аль-Асвад казав: «Відвідуйте могили щодня, щоб роздумувати; уявляйте серцями місце збору; дивіться на тих, кого ведуть двома гуртами — до Раю чи до Вогню; нехай ваші серця й тіла пам’ятають про Вогонь, його гаки й рівні». Він плакав так, що його непритомного виносили з-поміж товаришів. Абдуллаг ібн аль-Мубарак передав: один чоловік пройшов повз ченця біля цвинтаря та смітника. Той покликав його й сказав: «О ченче!

Тут є два скарби зі скарбів цього світу, в яких для тебе є повчання: скарб людей і скарб майна».

Передають від Ібн Умара, що коли він хотів перевірити свій стан серця, то приходив до руїн, ставав біля входу й сумно вигукував: «Де їхні мешканці?» Потім повертався до себе й казав: «Усе загине, крім Його Лику» (аль-Касас, 28:88; Юсуф, 12:105–106). Ібн Аббас сказав: «Два помірковані ракати з роздумами кращі за нічне вистоювання, коли серце неуважне». Аль-Хасан сказав: «О сину Адама!

Їж третину живота, пий третину, а останню третину залиш, щоб дихати й роздумувати». Один мудрець сказав: «Хто дивиться на цей світ, не шукаючи повчання, настільки втрачає зір серця, наскільки піддається такій безтурботності». Бішр аль-Хафі сказав: «Якби люди роздумували над величчю Всевишнього Аллага, то не ослухалися б Його».

Аль-Хасан передав від Аміра ібн Кайса: «Я чув, як не один, не двоє й не троє сподвижників Пророка, мир йому й благословення Аллага, казали: “Сяйво віри, або світло віри, — це роздумування”». Передають, що Іса, мир йому, сказав: «О слабкий сину Адама! Бійся Аллага, де б ти не був; будь у цьому світі гостем, зроби мечеті своєю домівкою, навчи свої очі плакати, своє тіло — терпіти, а серце — роздумувати; і не тривожся про завтрашній прожиток».

Передають, що повелитель правовірних Умар ібн Абд аль-Азіз, нехай буде вдоволений ним Аллаг, одного дня заплакав серед своїх товаришів. Його запитали про це, і він відповів: «Я розмірковував про цей світ, його насолоди й бажання, і взяв із них повчання: ледве його насолоди встигають завершитися, як їх затьмарює гіркота. Якщо для того, хто бажає повчитися, у цьому світі немає повчального прикладу, то в ньому є настанови для того, хто приймає повчання».

Ібн Абу ад-Дунья сказав: «Аль-Хусайн ібн Абд ар-Рахман прочитав мені такі рядки: “Роздуми — прогулянка віруючого, а повчання — його насолода. Ми воздаємо хвалу лише Аллагу, хоч кожен із нас перебуває в небезпеці. Чимало безтурботних людей, чиє життя минуло, а вони й не помітили. Чимало життя, що було квітучим, прекрасним і сповненим бажаного, серед дзюрчання струмків, тіні дерев, радості рослин і солодкості плодів.

Та швидкий плин часу змінив його й його мешканців. Ми воздаємо хвалу лише Аллагу: у цьому є повчання. Воістину, у цьому — повчання для розумного, якщо він візьме його до уваги”».

Всевишній осудив тих, хто не бере повчання з Його творінь, що свідчать про Його сутність, атрибути, закон, передвизначення та знамення. Він сказав: «Скільки ж знамен в небесах і на землі, повз які вони проходять, відвертаючись від них! Більшість із них вірують в Аллага, але водночас поклоняються іншим» (Юсуф, 12:105–106). А Своїх віруючих рабів Він похвалив словами: «які згадують Аллага стоячи, сидячи та лежачи на боці й роздумують над творінням небес і землі», кажучи:

«Господи наш! Ти не створив усе це марно» — тобто Ти створив це не без мети, а істинно, щоб відплатити тим, хто чинив зло, за їхні вчинки, а тим, хто чинив добро, — найкращим. Потім вони проголосили Його пречистим від марноти й створення чогось неправдивого та сказали: «Преславний Ти!» — Ти пречистий від того, щоб створити щось марно.

«Врятуй же нас від кари вогнем» — о Той, Хто створив творіння істинно й справедливо, о Той, Хто пречистий від недоліків, вад і марноти! Захисти нас від кари Вогню Своєю силою та могутністю, спрямуй нас до вчинків, якими Ти будеш вдоволений, і допоможи нам чинити праведні справи, що приведуть нас до Садів блаженства й убережуть від Твоєї болісної кари.

«Господи наш! Даруй нам те, що Ти пообіцяв нам через Своїх посланців». Кажуть, що це означає: здійсни для нас те, що Ти обіцяв за віру в Твоїх посланців. Інша думка — здійсни те, що Ти пообіцяв устами Своїх посланців; це тлумачення очевидніше.

Імам Ахмад сказав: нам розповів Абу аль-Яман, йому — Ісмаїль ібн Айяш, від Амра ібн Мухаммада, від Абу Ікаля, від Анаса ібн Маліка, нехай буде вдоволений ним Аллаг, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Аскалян — один із двох наречених. У День Воскресіння Аллаг воскресить звідти сімдесят тисяч людей, які не нестимуть розрахунку, і п’ятдесят тисяч мучеників, що прибудуть до Аллага як делегація. Там будуть ряди мучеників: їхні голови будуть відтяті, а в руках, з їхніх ший хлинатиме кров. Вони говоритимуть: “Господи наш!

Даруй нам те, що Ти пообіцяв нам через Своїх посланців, і не ганьби нас у День Воскресіння. Воістину, Ти не порушуєш обіцянки!” Тоді Він скаже: “Мій раб сказав правду. Омити їх у річці аль-Байда”. Вийдуть вони звідти чистими й білими, а потім вирушать у Раю, куди забажають».

Цей хадис вважають одним із рідкісних повідомлень у «Муснаді». Деякі вважають його вигаданим, а Аллагу відомо краще.

«І не ганьби нас у День Воскресіння» — тобто перед усіма створіннями. «Воістину, Ти не порушуєш обіцянки» — обов’язково настане те, про що Твої посланці повідомили: у День Воскресіння люди постануть перед Тобою.

Хафіз Абу Яля сказав: нам розповів аль-Харіс ібн Сурайдж, йому — аль-Му‘тамір, йому — аль-Фадль ібн Іса, від Мухаммада ібн аль-Мункadіра, що Джабір ібн Абдуллаг розповів йому, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «У День Воскресіння ганьба й приниження, яких зазнає син Адама, стоячи перед Всевишнім Аллагом, будуть такими, що раб волів би, аби його наказали кинути у Вогонь». Це рідкісний хадис.

Достовірно встановлено, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, читаючи ці десять аятів наприкінці сури «Аль Імран», підводився вночі для тахаджуду. Аль-Бухарі, нехай помилує його Аллаг, сказав: нам розповів Саїд ібн Абу Мар’ям, йому — Мухаммад ібн Джафар: мені повідомив Шарік ібн Абдуллаг ібн Абу Намір, від Курайба, від Ібн Аббаса: «Я ночував у своєї тітки Маймуни. Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, деякий час розмовляв зі своєю родиною, а потім ліг спати.

Коли минула третина останньої частини ночі, він сів, подивився на небо й промовив: “Воістину, у створенні небес і землі та зміні ночі й дня є знамення для наділених розумом”. Потім він підвівся, здійснив обмивання і почистив зуби сіва́ком, а тоді помолився одинадцять ракаатів. Потім Біляль проголосив азан, і він помолився два ракаати, після чого вийшов і провів ранкову молитву з людьми». Так само цей хадис передав Муслім від Абу Бакра ібн Ісхака ас-Санані, від Ібн Абу Мар’ям.

Аль-Бухарі також передав його різними шляхами від Маліка, від Махрами ібн Сулеймана, від Курайба, від Ібн Аббаса, який сказав: «Я ночував у Маймуни, дружини Пророка, мир йому й благословення Аллага, і моєї тітки. Я ліг упоперек подушки, а Посланець Аллага та його родина — уздовж неї. Посланець Аллага спав, доки не настала середина ночі — або трохи раніше чи пізніше. Він прокинувся, провів рукою по обличчю, змахуючи сон, а потім прочитав останні десять аятів сури “Аль Імран”.

Після цього він підвівся до підвішеного бурдюка, здійснив якнайкраще обмивання і став на молитву. Ібн Аббас сказав: “Я підвівся й зробив так само, як він, а потім став поруч із ним”. Посланець Аллага поклав праву руку мені на голову й узявся пальцями за моє праве вухо. Він помолився два ракаати, потім ще два, і так далі, загалом шість разів по два ракаати, а тоді помолився вітр.

Потім ліг, доки до нього не прийшов муедзин. Він підвівся, помолився два короткі ракаати, а тоді вийшов і провів ранкову молитву». Інші укладачі «Шести книг» також передали цей хадис різними шляхами від Маліка; його також передали Муслім і Абу Дауд іншими шляхами від Махрами ібн Сулеймана.

Інший шлях цього хадису від Ібн Аббаса. Абу Бакр ібн Мардуюйх сказав: нам повідомив Мухаммад ібн Ахмад ібн Мухаммад ібн Алі; йому — Абу Ях’я ібн Абу Масра; йому — Халлад ібн Ях’я; йому — Юнус ібн Абу Ісхак, від аль-Мінхаля ібн Амра, від Алі ібн Абдуллага ібн Аббаса, від Абдуллага ібн Аббаса: «Аль-Аббас наказав мені переночувати в родині Посланця Аллага, мир йому й благословення Аллага, і стежити за його молитвою. Посланець Аллага провів з людьми вечірню молитву. Коли в мечеті не залишилося нікого, крім нього, він підійшов до мене й запитав: “Хто це?

Абдуллаг?” Я відповів: “Так”. Він запитав: “Що тобі потрібно?” Я сказав: “Аль-Аббас наказав мені ночувати з вами цієї ночі”. Він промовив: “Тоді йди за мною, йди за мною”. Коли він увійшов, то сказав: “Постели, Абдуллагу”.

Принесли подушку з грубої вовни, і Посланець Аллага ліг на неї. Я почув його хропіння, а потім він підвівся й сів на своєму ложі. Звівши голову до неба, він тричі промовив: “Преславний Цар, Пресвятий!” — а потім прочитав ці аяти наприкінці сури “Аль Імран” до кінця». Муслім, Абу Дауд і ан-Насаї також передали від Алі ібн Абдуллага ібн Аббаса хадис про це.

Ще один шлях передав Ібн Мардуюйх від Асіма ібн Бахдали, від одного зі своїх товаришів, від Саїда ібн Джубайра, від Ібн Аббаса: однієї ночі, коли частина ночі вже минула, Пророк, мир йому й благословення Аллага, вийшов, подивився на небо й прочитав аят: «Воістину, у створенні небес і землі та зміні ночі й дня є знамення для наділених розумом» — до кінця сури. Потім він сказав: «О Аллагу!

Зроби світло в моєму серці, світло в моєму слуху, світло в моєму зорі, світло праворуч від мене, світло ліворуч від мене, світло переді мною, світло позаду мене, світло наді мною, світло підо мною і збільш моє світло в День Воскресіння». Ця мольба достовірно передана в деяких версіях достовірного хадису від Курайба, від Ібн Аббаса, нехай буде вдоволений ними Аллаг.

Потім Ібн Мардуюйх та Ібн Абу Хатім передали від Джафара ібн аль-Мугіри, від Саїда ібн Джубайра, від Ібн Аббаса: курайшити прийшли до юдеїв і запитали: «З якими знаменнями прийшов до вас Муса?» Вони відповіли: «Зі своїм посохом і білою рукою, видимою для спостерігачів». Потім вони прийшли до християн і запитали: «Яким був серед вас Іса?» Ті відповіли: «Він зцілював сліпонароджених і прокажених та оживляв померлих».

Потім вони прийшли до Пророка, мир йому й благословення Аллага, і сказали: «Попроси свого Господа перетворити гору ас-Сафа на золото». Він звернувся до свого Господа, Всемогутній Він і Великий, і тоді було зіслано аят: «Воістину, у створенні небес і землі та зміні ночі й дня є знамення для наділених розумом». Він сказав: «Нехай же вони роздумують над цим». Так наведено у версії Ібн Мардуюйха.

Ат-Табарані раніше передав цей хадис на початку тлумачення аята. Це вказувало б на те, що ці аяти мекканські, однак поширена думка полягає в тому, що вони мединські. На це вказує інший хадис.

Ібн Мардуюйх сказав: нам повідомив Ісмаїль ібн Алі ібн Ісмаїль, йому — Ахмад ібн Алі аль-Харрані, йому — Шуджа ібн Ашрас, йому — Хашрадж ібн Набата аль-Васіті Абу Макрам, від аль-Кальбі — це Абу Джанаб, — від Ати: «Я вирушив разом з Ібн Умаром і Убайдом ібн Умайром до Аїші, нехай буде вдоволений нею Аллаг. Ми увійшли до неї, а між нами й нею була завіса. Вона сказала: “Убайде, що заважає тобі навідуватися до нас?” Він відповів: “Слова поета: «Навідуйся зрідка — і любов зростатиме»”.

Тоді Ібн Умар сказав: “Залиш це й розкажи нам про найдивовижніше, що ти бачила від Посланця Аллага”. Вона заплакала й сказала: “Усі його справи були дивовижними. Одного разу він прийшов до мене вночі й торкнувся своєю шкірою моєї. Потім сказав: «Залиш мене, щоб я поклонявся своєму Господу».

Я відповіла: «Клянуся Аллагом, я люблю бути поруч із тобою, але також люблю, щоб ти поклонявся своєму Господу». Він підвівся, підійшов до бурдюка й здійснив обмивання, не витрачаючи багато води, а потім став на молитву. Він плакав, аж поки його борода не намокла. Потім упав ниць і плакав, аж поки не намокла земля.

Потім ліг на бік і плакав. Так тривало, доки не прийшов Біляль, щоб сповістити про ранкову молитву. Він сказав: «О Посланцю Аллага! Чому ти плачеш? Адже Аллаг уже простив тобі твої попередні й майбутні гріхи». Той відповів: «Горе тобі, Білялю!

Що заважає мені плакати, коли цієї ночі мені було зіслано: “Воістину, у створенні небес і землі та зміні ночі й дня є знамення для наділених розумом”»? Потім він сказав: «Горе тому, хто прочитає їх, але не роздумуватиме над ними!»» Абд ібн Хумайд передав це від Джафара ібн Ауна, від Абу Джанаба аль-Кальбі, від Ати, у довшій і повнішій версії.

Так само Абу Хатім ібн Хіббан навів це у своєму «Сахіху» від Імрана ібн Муси, від Усмана ібн Абу Шайби, від Ях’ї ібн Закарії, від Ібрагіма ібн Сувайда ан-Нахаї, від Абд аль-Маліка ібн Абу Сулеймана, від Ати, який сказав: «Я разом з Убайдом ібн Умайром увійшов до Аїші», — і далі згадав схожий хадис. Так само його передав Абдуллаг ібн Мухаммад ібн Абу ад-Дунья у книзі «Роздуми й повчання» від Шуджа ібн Ашраса.

Потім він сказав: мені повідомив аль-Хасан ібн Абд аль-Азіз: «Я чув, як Сунайд передавав від Суф’яна — це Суф’ян ас-Саурі, — що Пророк сказав: “Хто прочитає останні аяти сури ‘Аль Імран’, але не роздумуватиме над ними, тому — горе!”» Він показував на пальцях десять. Аль-Хасан ібн Абд аль-Азіз сказав: «Убайд ібн ас-Саїб повідомив мені: аль-Аузаї запитали: “Яка мета роздумування над ними?” Він відповів: “Прочитати їх, розуміючи їхній зміст”».

Ібн Абу ад-Дунья сказав: мені повідомив аль-Касім ібн Хашим, йому — Алі ібн Айяш, йому — Абд ар-Рахман ібн Сулейман: «Я запитав аль-Аузаї про найменше, що може вважатися роздумуванням над ними й урятувати людину від цієї погрози. Він трохи помовчав, а потім сказав: “Прочитати їх, розуміючи їхній зміст”».

Ще один рідкісний хадис передав Абу Бакр ібн Мардуюйх: нам повідомив Абд ар-Рахман ібн Башир ібн Нумайр, йому — Ісхак ібн Ібрагім аль-Бусті; також він сказав: нам повідомив Ісхак ібн Ібрагім ібн Зайд, йому — Ахмад ібн Амр. Обидва передали від Хішама ібн Аммара, від Сулеймана ібн Муси аз-Зугрі, від Мазахіра ібн Аслама аль-Махзумі, від Саїда ібн Абу Саїда аль-Макбарі, від Абу Гурайри, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, щовечора читав десять аятів наприкінці сури «Аль Імран». Мазахір ібн Аслам — слабкий передавач.

Тафсир аль-Багаві

«Господи наш! Воістину, того, кого Ти вкинеш у вогонь, буде зганьблено» — тобто принижено. Також сказано: знищено або осоромлено, як у словах Всевишнього: «І не ганьби мене перед моїми гостями» (Гуд, 11:78).

Якщо запитати: «Адже Всевишній сказав: “У День, коли Аллаг не зганьбить Пророка та тих, які увірували разом із ним” (ат-Тахрім, 66:8), а серед віруючих є такі, що потраплять до Вогню. Як же тоді сказано: “Воістину, того, кого Ти вкинеш у вогонь, буде зганьблено”?» — відповідь така: за словами Анаса й Катада, це означає: «Того, кого Ти навіки залишиш у Вогні, буде зганьблено». Саїд ібн аль-Мусайяб сказав: «Це стосується лише того, хто не вийде з нього».

Адже від Анаса, нехай буде вдоволений ним Аллаг, передається від Пророка, мир йому й благословення Аллага: «Воістину, Аллаг уведе людей до Вогню, а потім виведе їх звідти». «І у несправедливих не буде помічників».

«Господи наш! Воістину, ми почули закличного» — мається на увазі Мухаммад, мир йому й благословення Аллага; так сказали Ібн Масуд, Ібн Аббас, нехай буде вдоволений ними Аллаг, і більшість учених. Аль-Куразі сказав: «Йдеться про Коран, адже не кожен зустрічав Пророка». «Який закликав до віри» — тобто до віри. «Увіруйте в Господа вашого!» — тож ми увірували.

«Господи наш! Прости нам гріхи наші, відпусти нам злі вчинки наші й даруй нам спокій разом із праведними» — тобто зарахуй нас до гурту праведних.

«Які згадують Аллага стоячи, сидячи та лежачи на боці». Алі ібн Абу Таліб, Ібн Аббас, нехай буде вдоволений ними Аллаг, ан-Нахаї та Катада сказали: це стосується молитви: людина молиться стоячи, а якщо не може — сидячи, а якщо не може — лежачи на боці.

Абу Усман Саїд ібн Ісмаїль ад-Даббі передав нам: Абу Мухаммад Абд аль-Джаббар ібн Мухаммад аль-Джарахі розповів нам: Абу аль-Аббас Мухаммад ібн Ахмад аль-Махбубі повідомив нам: Абу Іса Мухаммад ібн Іса ат-Тірмізі розповів нам: Ханнад повідомив нам, що Вакі передав від Ібрагіма ібн Тахмана, від Хусайна аль-Муалліма, від Абдуллага ібн Бурайди, від Імрана ібн Хусайна, який сказав: «Я запитав Посланця Аллага про молитву хворого. Він відповів: “Молися стоячи; якщо не можеш — сидячи, а якщо не можеш — лежачи на боці”».

Інші тлумачі сказали, що мається на увазі постійне поминання Аллага за будь-яких обставин, адже людина рідко буває не в одному з цих трьох станів. Подібне сказано в сурі «Ан-Ніса»: «Коли завершите молитву, згадуйте Аллага стоячи, сидячи та лежачи на боці» (ан-Ніса, 4:103).

«І роздумують над творінням небес і землі» та над дивовижним, що є в них, аби це вказало їм на могутність Аллага й дало зрозуміти, що в них є Творець — могутній, владний, мудрий і всезнаючий. Ібн Аун сказав: «Роздуми усувають безтурботність і породжують у серці благоговійний страх, як вода пробуджує ріст рослин. Ніщо не очищає серця так, як печалі, і ніщо не освітлює його так, як роздумування».

«Господи наш!» — тобто вони кажуть: «Господи наш!» «Ти не створив усе це» — слова повертаються до творіння, тому тут вжито чоловічий рід. «Марно» — тобто без мети й задля забави; навпаки, Ти створив це заради великої мети. Слово «марно» стоїть у знахідному відмінку через опущення прийменника, тобто «марно» [без мети]. «Преславний Ти! Врятуй же нас від кари вогнем».

«Господи наш! Даруй нам те, що Ти пообіцяв нам через Своїх посланців» — тобто те, що Ти пообіцяв устами Своїх посланців.

«І не ганьби нас» — не карай нас, не знищуй, не осоромлюй і не принижуй нас «у День Воскресіння. Воістину, Ти не порушуєш обіцянки».

Якщо запитати: «Чому вони кажуть: “Господи наш! Даруй нам те, що Ти пообіцяв нам через Своїх посланців”, якщо знають, що Аллаг не порушує обіцянки?» — відповідь така: за формою це мольба, а за змістом — повідомлення, тобто: «Даруй нам те, що Ти пообіцяв устами Своїх посланців». Сенс цього такий: «Прости нам гріхи наші, відпусти нам злі вчинки наші й не ганьби нас у День Воскресіння, щоб Ти дарував нам те, що пообіцяв устами Своїх посланців зі Своєї щедрості та милості». Також сказано, що сенс такий: «Господи наш!

Зроби нас гідними Твоєї винагороди й даруй нам те, що Ти пообіцяв устами Своїх посланців», адже вони не були певні, що заслуговують на таку честь, і просили Його зробити їх гідними її. Ще сказано: вони просили прискорити обіцяне їм — перемогу над ворогами. Вони ніби кажуть: «Ми знаємо, що Ти не порушуєш обіцянки, але нам несила терпіти Твоє відтермінування, тож прискор їхню ганьбу й даруй нам перемогу над ними».