Вдячність і праведність нащадків

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Це — вияв Його, Всевишнього, доброти до рабів і Його вдячності батькам: Він заповів дітям і зобов’язав їх добре ставитися до батьків — лагідними словами, м’якою мовою, наданням коштів і утриманням та іншими проявами добра. Потім Він звернув увагу на причину, яка зумовлює це, і згадав про те, що мати перенесла через свою дитину, про труднощі й страждання під час вагітності, а потім — про великі муки пологів, труднощі годування грудьми та догляду за дитиною.

Згадане триває не короткий час — годину чи дві, а довгий період, який становить (ثَلَاثُونَ شَهْرًا) — тридцять місяців: зазвичай дев’ять місяців або близько того припадає на вагітність, а решта — на годування грудьми. З цього аята разом зі словами Всевишнього: (وَالْوَالِدَاتُ يُرْضِعْنَ أَوْلَادَهُنَّ حَوْلَيْنِ كَامِلَيْنِ) «Матері годують своїх дітей повних два роки» — випливає, що найкоротший строк вагітності становить шість місяців: якщо від тридцяти місяців відняти два роки годування, залишиться шість місяців вагітності.

(حَتَّى إِذَا بَلَغَ أَشُدَّهُ) — «коли він досягає зрілості», тобто межі своєї сили й молодості та повноти розуму, (وَبَلَغَ أَرْبَعِينَ سَنَةً قَالَ رَبِّ أَوْزِعْنِي) — «і досягає сорока років, то говорить: “Господи! Спонукай мене”», тобто надихни мене і даруй мені успіх у тому, (أَنْ أَشْكُرَ نِعْمَتَكَ الَّتِي أَنْعَمْتَ عَلَيَّ وَعَلَى وَالِدَيَّ) — щоб я дякував за Твої милості релігійні й мирські, даровані мені та моїм батькам.

Дякувати за них означає використовувати милості в покорі Тому, Хто їх дарував і наділив ними, визнавати Його благодіяння, усвідомлювати власне безсилля віддячити за них і докладати зусиль, прославляючи Аллага за ці милості. Милості, даровані батькам, є милостями і для їхніх дітей та нащадків, адже вони неодмінно отримують їх самі, а також отримують їхні причини й наслідки. Особливо це стосується релігійних милостей: праведність батьків, заснована на знанні й ділах, є однією з найважливіших причин праведності їхніх дітей.

(وَأَنْ أَعْمَلَ صَالِحًا تَرْضَاهُ) — «і щоб я чинив праведно, чим Ти будеш задоволений», тобто щоб мої вчинки містили все, що робить їх добрими, і були вільні від усього, що їх псує. Саме такими вчинками Аллаг задоволений, їх Він приймає і за них винагороджує. (وَأَصْلِحْ لِي فِي ذُرِّيَّتِي) — «і зроби праведними моїх нащадків»: попросивши праведності для себе, він попросив Аллага виправити становище своїх нащадків. Він сказав «для мене», бо їхня праведність приносить користь і їхнім батькам.

(إِنِّي تُبْتُ إِلَيْكَ) — «Воістину, я каюся перед Тобою» у гріхах і непослуху та повертаюся до покори Тобі. (وَإِنِّي مِنَ الْمُسْلِمِينَ) — «і воістину, я — один із мусульман».

Тафсир імама Ібн Касіра

Після того як у попередньому аяті Всевишній згадав про єдинобожжя щодо Нього, щире поклоніння Йому та прямування до Нього, Він додав до цього заповідь щодо батьків, як це поєднано в багатьох аятах Корану. Наприклад, у словах: (وَقَضَىٰ رَبُّكَ أَلَّا تَعْبُدُوا إِلَّا إِيَّاهُ وَبِالْوَالِدَيْنِ إِحْسَانًا) «Господь твій наказав, щоб ви не поклонялися нікому, крім Нього, і ставилися до батьків якнайкраще», а також: (أَنِ اشْكُرْ لِي وَلِوَالِدَيْكَ إِلَيَّ الْمَصِيرُ) «Дякуй Мені й своїм батькам, адже до Мене — повернення», і в багатьох інших аятах.

Тут Він сказав: (وَوَصَّيْنَا الْإِنْسَانَ بِوَالِدَيْهِ إِحْسَانًا) — «Ми заповіли людині добре ставитися до своїх батьків», тобто наказали їй бути доброю до них і ставитися до них співчутливо.

Абу Дауд ат-Таялісі розповів: нам передав Шу‘ба: Самак ібн Харб повідомив мені, що чув, як Мус‘аб ібн Са‘д передавав від Са‘да: мати Са‘да сказала йому: «Хіба Аллаг не наказав слухатися батьків? Я не їстиму й не питиму, доки ти не зречешся своєї віри». Вона відмовлялася від їжі й питва, аж поки їй не почали розтискати рот палицею. І тоді був зісланий цей аят: (وَوَصَّيْنَا الْإِنْسَانَ بِوَالِدَيْهِ حُسْنًا) — «Ми заповіли людині добре ставитися до своїх батьків», — до кінця аята.

Цей хадис передали Муслім та укладачі збірок Сунан, окрім Ібн Маджи, від Шу‘би з таким самим ланцюжком передавачів; їхня версія довша.

(حَمَلَتْهُ أُمُّهُ كُرْهًا) — «Мати носила його з тягарем», тобто через нього вона зазнала труднощів і втоми під час вагітності: нудоти, слабкості, важкості, страждання та інших виснажливих станів, яких зазнають вагітні. (وَوَضَعَتْهُ كُرْهًا) — «і народила його з тягарем», тобто також із труднощами через перейми та їхню силу. (وَحَمْلُهُ وَفِصَالُهُ ثَلَاثُونَ شَهْرًا) — «Виношування його та відлучення від грудей тривають тридцять місяців».

‘Алі, нехай буде задоволений ним Аллаг, спираючись на цей аят, а також на аят із сури «Лукман»: (وَفِصَالُهُ فِي عَامَيْنِ) «А відлучення його від грудей — упродовж двох років», і на слова Всевишнього: (وَالْوَالِدَاتُ يُرْضِعْنَ أَوْلَادَهُنَّ حَوْلَيْنِ كَامِلَيْنِ لِمَنْ أَرَادَ أَنْ يُتِمَّ الرَّضَاعَةَ) «Матері годують своїх дітей повних два роки — для тих, хто бажає довести годування до кінця», зробив висновок, що найкоротший строк вагітності становить шість місяців. Це сильний і правильний висновок. З ним погодилися ‘Усман та група сподвижників, нехай буде задоволений ними Аллаг.

Мухаммад ібн Ісхак ібн Ясар передав від Язіда ібн ‘Абдуллага ібн Кусайта, від Баджі ібн ‘Абдуллага аль-Джухані, що один чоловік із нашого племені одружився з жінкою з племені Джухайна, і вона народила йому, коли минуло рівно шість місяців. Її чоловік вирушив до ‘Усмана й розповів йому про це. Той послав по неї. Коли вона встала, щоб одягнутися, її сестра заплакала.

Жінка запитала: «Чому ти плачеш? Клянуся Аллагом, окрім нього, до мене не торкався жоден створений Аллагом, тож нехай Аллаг вирішить, що станеться». Коли її привели до ‘Усмана, він наказав побити її камінням. Про це дізнався ‘Алі, прийшов до нього й запитав: «Що ти робиш?»

‘Усман відповів: «Вона народила рівно через шість місяців. Хіба таке можливо?» ‘Алі сказав: «Хіба ти не читаєш Коран?» Той відповів: «Читаю». ‘Алі сказав: «Хіба ти не чув, як Аллаг мовить: (وَحَمْلُهُ وَفِصَالُهُ ثَلَاثُونَ شَهْرًا) “Виношування його та відлучення від грудей тривають тридцять місяців”, — і: (حَوْلَيْنِ كَامِلَيْنِ) “повних два роки”?

Отже, залишається лише шість місяців». ‘Усман сказав: «Клянуся Аллагом, я не здогадався про це». Він звелів покликати жінку, але виявилося, що її вже стратили. Баджа сказав: «Клянуся Аллагом, крук не схожий на крука, а яйце на яйце так, як ця дитина була схожа на свого батька».

Коли батько побачив його, то сказав: «Це мій син, і я, клянуся Аллагом, не сумніваюся в цьому». Аллаг випробував його виразкою, яка роз’їдала тіло, і вона не припиняла роз’їдати його, доки він не помер. Це передав Ібн Абу Хатім. Ми вже наводили цю розповідь з іншого ланцюжка передавачів у коментарі до слів Всевишнього: (فَأَنَا أَوَّلُ الْعَابِدِينَ) «Я — перший із тих, хто поклоняється».

Ібн Абу Хатім сказав: мій батько передав нам; йому передав Фарва ібн аль-Магра’; йому передав ‘Алі ібн Мусхір, від Дауда ібн Абу Гінда, від ‘Ікріми, від Ібн ‘Аббаса, який сказав: «Якщо жінка народила після дев’яти місяців вагітності, їй достатньо годувати дитину грудьми двадцять один місяць. Якщо вона народила після семи місяців, їй достатньо двадцяти трьох місяців годування. А якщо вона народила після шести місяців, то годує два повні роки, бо Всевишній Аллаг говорить: (وَحَمْلُهُ وَفِصَالُهُ ثَلَاثُونَ شَهْرًا) “Виношування його та відлучення від грудей тривають тридцять місяців”».

(حَتَّىٰ إِذَا بَلَغَ أَشُدَّهُ) — «Коли він досягає зрілості», тобто стає сильним, дорослішає і досягає повноти розвитку. (وَبَلَغَ أَرْبَعِينَ سَنَةً) — «і досягає сорока років», тобто його розум стає зрілим, а розуміння та витримка — повними. Кажуть, що зазвичай людина не змінюється в основних своїх рисах після сорока років. Абу Бакр ібн ‘Айяш передав від аль-А‘маша, від аль-Касима ібн ‘Абд ар-Рахмана, який сказав: «Я запитав Масрука: “Коли людину починають притягати до відповідальності за її гріхи?”

Він відповів: “Коли їй виповниться сорок років — бережися”».

Хафіз Абу Я‘ля аль-Мавсилі сказав: нам передав ‘Убайдуллаг аль-Каварірі; йому передав ‘Азра ібн Кайс аль-Азді, якому виповнилося сто років; йому передав Абу аль-Хасан ас-Салюлі, додавши до того, що він почув: Мухаммад ібн ‘Амр ібн ‘Усман передав від ‘Усмана, від Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає: «Якщо мусульманський раб досягне сорока років, Аллаг полегшить йому звіт. Якщо досягне шістдесяти років, Аллаг наділить його зверненням до Нього з покаянням. Якщо досягне сімдесяти років, його любитимуть мешканці небес. Якщо досягне вісімдесяти років, Аллаг закріпить його добрі вчинки та зітре його погані.

Якщо досягне дев’яноста років, Аллаг простить йому попередні й наступні гріхи, зробить його заступником за членів його родини, і на небі буде записано: “Полонений Аллага на Його землі”». Цей хадис передано й іншими шляхами; він є в «Муснаді» імама Ахмада.

Аль-Хаджжадж ібн ‘Абдуллаг аль-Хакамі, один з омейядських правителів у Дамаску, сказав: «Я утримувався від гріхів і непослуху сорок років із сорому перед людьми, а потім залишив їх із сорому перед Аллагом, Всемогутнім і Великим». Як чудово сказав поет: «Він жив легковажно, аж поки сивина не вкрила його голову; коли ж вона вкрила її, він сказав неправді: “Відійди!”».

(قَالَ رَبِّ أَوْزِعْنِي) — «Він сказав: “Господи! Спонукай мене”», тобто надихни мене. (أَنْ أَشْكُرَ نِعْمَتَكَ الَّتِي أَنْعَمْتَ عَلَيَّ وَعَلَىٰ وَالِدَيَّ) — «щоб я дякував за милість Твою, яку Ти дарував мені та моїм батькам», (وَأَنْ أَعْمَلَ صَالِحًا تَرْضَاهُ) — «і щоб я чинив праведно, чим Ти будеш задоволений», тобто в майбутньому. (وَأَصْلِحْ لِي فِي ذُرِّيَّتِي) — «і зроби праведними моїх нащадків», тобто моїх дітей і потомство.

(إِنِّي تُبْتُ إِلَيْكَ وَإِنِّي مِنَ الْمُسْلِمِينَ) — «Воістину, я каюся перед Тобою, і воістину, я — один із мусульман». У цьому міститься настанова тому, хто досяг сорока років: оновити покаяння та звернення до Аллага, Всемогутнього і Великого, і твердо вирішити дотримуватися цього.

Абу Дауд передав у своїй збірці «Сунан» від Ібн Мас‘уда, нехай буде задоволений ним Аллаг, що Посланець Аллага, нехай благословить його Аллаг і вітає, навчав їх промовляти під час ташаггуда: «Аллагумма, об’єднай наші серця, упорядкуй наші взаємини, поведи нас шляхами миру, врятуй нас від темряв до світла, вбережи нас від огидних вчинків — явних і прихованих, благослови наш слух, наш зір, наші серця, наших дружин і наших нащадків, прийми наше покаяння — воістину, Ти Приймаючий покаяння, Милосердний; зроби нас вдячними за Твої милості, такими, що прославляють за них Тебе й визнають їх, і доведи їх до повноти для нас». [Коран: аль-Ісра, 17:23; Лукман, 31:14; аль-‘Анкабут, 29:8; аль-Бакара, 2:233.]

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: (وَوَصَّيْنَا الْإِنْسَانَ بِوَالِدَيْهِ حُسْنًا) — «Ми заповіли людині добре ставитися до своїх батьків». Жителі Куфи читали «إِحْسَانًا» — «добро, благодіяння».

(حَمَلَتْهُ أُمُّهُ كُرْهًا وَوَضَعَتْهُ كُرْهًا) — «Мати носила його з тягарем і народила його з тягарем», тобто з тяжкими переймами. Жителі Хіджазу та Абу ‘Амр читали «كَرْهًا» з фатхою на літері каф в обох випадках, а інші читали з даммою.

(وَحَمْلُهُ وَفِصَالُهُ) — «Його виношування та відлучення від грудей». Слово «فِصَالُهُ» означає відлучення від грудей. Я‘куб читав «وَفَصْلُهُ» без аліфа. (ثَلَاثُونَ شَهْرًا) — «тридцять місяців»: мається на увазі найкоротший строк вагітності — шість місяців, а найдовший строк годування грудьми — двадцять чотири місяці.

‘Ікрима передав від Ібн ‘Аббаса, нехай буде задоволений Аллаг ним і його батьком: «Якщо жінка вагітна дев’ять місяців, вона годує дитину грудьми двадцять один місяць; якщо вона вагітна шість місяців, то годує двадцять чотири місяці».

(حَتَّىٰ إِذَا بَلَغَ أَشُدَّهُ) — «Коли він досягає зрілості», тобто межі своєї сили, повноти молодості та зрілості. Це період від вісімнадцяти до сорока років. Саме про це йдеться у словах: (وَبَلَغَ أَرْبَعِينَ سَنَةً) — «і досягає сорока років».

Ас-Судді та ад-Даххак сказали: «Цей аят був зісланий про Са‘да ібн Абу Ваккаса; цю історію вже наведено». Інші сказали: «Він був зісланий про Абу Бакра ас-Сіддика, його батька Абу Кухафу ‘Усмана ібн ‘Амра та його матір Умм аль-Хайр, доньку Сахра ібн ‘Амра». ‘Алі ібн Абу Таліб сказав: «Аят був зісланий про Абу Бакра: обоє його батьків прийняли іслам, і серед мухаджирів не було нікого іншого, чиї батьки обоє прийняли іслам. Аллаг заповів йому добре ставитися до них, і цей обов’язок зберігся після нього.

Абу Бакр супроводжував Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, коли йому було вісімнадцять років, а Пророкові — двадцять; вони вирушили з торговельною караванною подорожжю до Шама. Коли Абу Бакрові виповнилося сорок років, а Пророкові було даровано пророцтво, він увірував у нього та звернувся до свого Господа з мольбою. (فَقَالَ رَبِّ أَوْزِعْنِي) — “Він сказав: ‘Господи!

Спонукай мене’”, тобто надихни мене, (أَنْ أَشْكُرَ نِعْمَتَكَ الَّتِي أَنْعَمْتَ عَلَيَّ وَعَلَىٰ وَالِدَيَّ) — “щоб я дякував за милість Твою, яку Ти дарував мені та моїм батькам”, тобто за настанову й віру, (وَأَنْ أَعْمَلَ صَالِحًا تَرْضَاهُ) — “і щоб я чинив праведно, чим Ти будеш задоволений”». Ібн ‘Аббас сказав: «Всевишній Аллаг відповів йому, і він звільнив дев’ятьох віруючих, яких катували заради Аллага. Він не прагнув жодного доброго вчинку, в якому Аллаг не допоміг би йому.

Він також звернувся з мольбою: (وَأَصْلِحْ لِي فِي ذُرِّيَّتِي) — “і зроби праведними моїх нащадків”, — і Аллаг відповів йому: усі його діти прийняли іслам. Отже, обоє його батьків і всі його діти прийняли іслам. Пророка, нехай благословить його Аллаг і вітає, застали живим Абу Кухафа, його син Абу Бакр, син Абу Бакра ‘Абд ар-Рахман і син ‘Абд ар-Рахмана Абу ‘Атік. Ніхто з інших сподвижників не мав такого».

Слова Всевишнього: (إِنِّي تُبْتُ إِلَيْكَ وَإِنِّي مِنَ الْمُسْلِمِينَ) — «Воістину, я каюся перед Тобою, і воістину, я — один із мусульман», — подібні до Його слів: «І ставитися до батьків якнайкраще» (аль-Бакара, 2:83).