Мольба Юсуфа про добрий кінець

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Коли Аллаг здійснив для Юсуфа те, що здійснив, надавши йому владу на землі й царство, потішив його очі зустріччю з батьками та братами, а також дарував йому велике знання, він, визнаючи милість Аллага й дякуючи за неї, звернувся з мольбою про стійкість в ісламі: «Господи! Ти вже дарував мені частину влади» — адже він завідував земними скарбами та їхнім управлінням і був високим сановником царя; «і навчив мене тлумаченню оповідей» — тобто тлумаченню оповідей зі зісланих Писань, тлумаченню сновидінь та інших галузей знання. «Творцю небес і землі! Ти — мій Покровитель у земному житті й у Наступному!

Забери мене відданим Тобі» — тобто збережи мені іслам і утверди мене в ньому, аж доки не забереш мене до Себе. Це не була мольба про якнайшвидшу смерть. «І приєднай мене до праведників» — до благочестивих пророків і найкращих обранців.

Тафсир імама Ібн Касіра

Це мольба, з якою правдивий Юсуф звернувся до свого Господа, Всемогутнього й Величного, коли сповнилася Його милість до нього: він з’єднався з батьками та братами, а Аллаг дарував йому пророцтво й царську владу. Юсуф попросив свого Господа, щоб, як Він довершив Свою милість до нього в земному житті, так само продовжив її для нього в Наступному житті й забрав його до Себе мусульманином, коли настане його смерть. Так сказав ад-Даххак. Він також попросив приєднати його до праведників — його братів-пророків і посланців. Мир і благословення їм усім.

Можливо, Юсуф (мир йому) промовив цю мольбу, коли був при смерті. На це вказує достовірна розповідь у двох «Сахіхах» від Аїші (нехай буде задоволений нею Аллаг): Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) перед смертю піднімав палець і казав: «О Аллагу, до Найвищого товариства! О Аллагу, до Найвищого товариства! О Аллагу, до Найвищого товариства!»

Можливо також, що Юсуф попросив померти мусульманином і бути приєднаним до праведників тоді, коли настане його строк і завершиться його життя, а не просив про це негайно. Так людина просить за іншого: «Нехай Аллаг забере тебе до Себе мусульманином», або каже: «О Аллагу, дай нам прожити мусульманами, забери нас мусульманами й приєднай нас до праведників». Є ймовірність, що він просив про це негайно, і в їхньому законі таке було дозволено.

Катада сказав про слова «Забери мене відданим Тобі й приєднай мене до праведників»: «Коли Аллаг зібрав його родину разом і потішив його очі, Юсуф перебував у розкоші земного життя та царської влади й затужив за праведниками, які пішли раніше за нього».

Ібн Аббас казав: «Жоден пророк не бажав смерті до Юсуфа (мир йому)». Також Ібн Джарір і ас-Судді передали від Ібн Аббаса, що він був першим пророком, який звернувся з такою мольбою. Можливо, він першим попросив померти мусульманином, так само як Нух першим сказав: «Господи! Прости мене, моїх батьків і тих, хто увійшов до мого дому віруючим» (71:28).

А можливо, він першим попросив, щоб це сталося негайно. Саме на це вказує, очевидно, контекст слів Катади. Але в нашому Законі таке не дозволено.

Імам Ахмад ібн Ханбаль (нехай помилує його Аллаг) сказав: «Нам розповів Ісмаїл ібн Ібрагім, йому — Абд аль-Азіз ібн Сухайб, від Анаса ібн Маліка, що Посланець Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав: “Нехай ніхто з вас не бажає смерті через лихо, що спіткало його. Якщо ж він неодмінно хоче побажати смерті, то нехай скаже: «О Аллагу, дай мені жити, поки життя буде кращим для мене, і забери мене до Себе, коли смерть буде кращою для мене»”».

Імам Ахмад також сказав: «Нам розповів Абу аль-Мугира, йому — Маан ібн Ріфаа, мені — Алі ібн Язід, від аль-Касіма, від Абу Умами: “Ми сиділи біля Посланця Аллага (нехай благословить його Аллаг і вітає), згадували про різне, і наші серця пом’якшилися. Саад ібн Абу Ваккас заплакав і довго плакав, а тоді сказав: «Якби ж я помер!» Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав: «О Сааде, невже ти хочеш смерті, перебуваючи біля мене?» Він повторив це кілька разів, а тоді сказав: «О Сааде, якщо ти створений для Раю, то довше життя чи кращі вчинки будуть для тебе благом»».

Імам Ахмад також сказав: «Нам розповів Хасан, йому — Ібн Лахіа, йому — Абу Юнус, тобто Сулейм ібн Джубайр, від Абу Гурайри, від Пророка (нехай благословить його Аллаг і вітає), що він сказав: “Нехай ніхто з вас не бажає смерті й не просить про неї, перш ніж вона прийде до нього, якщо тільки він не впевнений у своїх учинках. Коли хтось із вас помирає, його справи припиняються, а віруючому довше життя додає лише добра”». Цей хадис передав тільки Ахмад.

Це стосується випадку, коли лихо спіткало саму людину. Якщо ж уражена віра й постала небезпека для релігії, дозволено просити про смерть. Так сказали чаклуни, коли Фараон хотів відвернути їх від віри й погрожував убити їх: «Господи наш! Вилий на нас терпіння і забери нас до Себе відданими Тобі!»

(7:126). Мар’ям сказала, коли її охопили перейми й вона притулилася до стовбура пальми: «О якби я померла раніше й була забутою!» (19:23). Вона знала, що люди звинуватять її в розпусті, адже в неї не було чоловіка, а вона завагітніла й народила.

Люди запитували б: «Звідки це в неї?» Спершу вони й справді дорікнули їй: «О Мар’ям! Ти вчинила нечуване! О сестро Гаруна! Твій батько не був негідним чоловіком, а мати твоя не була розпусницею» (19:27–28). Та Аллаг дарував їй вихід із цього становища й зробив так, що немовля заговорило в колисці, назвавши себе рабом Аллага та Його посланцем.

Це було велике знамення й очевидне диво. Мир і благословення йому.

У хадисі Муаза, який передав імам Ахмад і ат-Тірмізі, у розповіді про сон і мольбу, що прозвучала в ньому, сказано: «Якщо Ти захочеш піддати людей спокусі, то забери мене до Себе, не піддавши спокусі».

Імам Ахмад сказав: «Нам розповів Абу Салама, йому — Абд аль-Азіз ібн Мухаммад, від Амра, від Асіма, від Умара ібн Катади, від Махмуда ібн Лабіда, що Пророк (нехай благословить його Аллаг і вітає) сказав: “Є дві речі, які не до вподоби синові Адама: смерть, хоча смерть краща для віруючого; і малий достаток, хоча малий достаток означає менше звітування”».

Коли спокуси загрожують вірі, просити про смерть дозволено. Саме тому Алі ібн Абу Таліб (нехай буде задоволений ним Аллаг) наприкінці свого правління, побачивши, що справи не владнуються і лише ускладнюються, сказав: «О Аллагу, забери мене до Себе! Я втомився від них, і вони втомилися від мене». А коли імам аль-Бухарі (нехай помилує його Аллаг) зазнав тих випробувань і того, що сталося з ним через правителя Хорасану, він сказав: «О Аллагу, забери мене до Себе».

У хадисі сказано: «Людина пройде повз могилу — тобто за часів Даджаля — і скаже: “Якби ж я був на твоєму місці!”» Це станеться через спокуси, потрясіння, лиха й жахливі події, які стануть випробуванням для кожного, хто піддається спокусам.

Абу Джафар ібн Джарір сказав: «Передають, що сини Якуба, які вчинили з Юсуфом те, що вчинили, попросили в батька пробачення, і Аллаг прийняв їхнє каяття, помилував їх і простив їхні гріхи».

Він передав: «Нам розповів аль-Касім, йому — аль-Хасан, йому — Хаджжадж, від Саліха аль-Муррі, від Язіда ар-Ракаші, від Анаса ібн Маліка, який сказав: “Коли Аллаг зібрав родину Якуба разом і потішив його очі, його сини усамітнилися й стали радитися між собою. Дехто з них сказав: «Хіба ви не знаєте, що вчинили, і що пережив через вас старий, і що пережив від вас Юсуф?» Вони відповіли: «Так». Той сказав: «Чи не обманює вас те, що обоє простили вас?

Що ж буде з вами перед вашим Господом?» Вони вирішили піти до старого. Вони сіли перед ним, а Юсуф сидів поруч із батьком. Вони сказали: «Батьку наш! Ми прийшли до тебе з такою справою, з якою ще ніколи не приходили, і нас спіткало таке, чого раніше не траплялося».

Вони зворушили його, адже пророки — наймилосердніші з людей. Він запитав: «Що з вами, сини мої?» Вони сказали: «Хіба ти не знаєш, що ми зробили тобі й нашому братові Юсуфу?» Він відповів: «Знаю». Вони запитали: «Хіба ви обоє не простили нас?»

Він відповів: «Так». Вони сказали: «Ваше прощення нічого нам не допоможе, якщо Аллаг не простив нас». Він запитав: «Чого ж ви хочете, сини мої?» Вони сказали: «Хочемо, щоб ти звернувся з мольбою до Аллага за нас. Якщо від Аллага прийде одкровення, що Він простив те, що ми вчинили, наші очі потішаться, а серця заспокояться.

Якщо ж ні, то не буде нам радості в земному житті». Старий підвівся й повернувся обличчям до кібли; Юсуф став за батьком, а вони стали за ними, смиренні й покірні. Якуб звернувся з мольбою, а Юсуф сказав: «Амін». Протягом двадцяти років не було відповіді щодо них — так Саліх аль-Муррі залякував їх.

Коли минуло двадцять років, Джибріль (мир йому) зійшов до Якуба й сказав: «Аллаг послав мене до тебе, щоб сповістити радісну звістку: Він відповів на твою мольбу за синів, простив те, що вони вчинили, і після тебе уклав із ними заповіти щодо пророцтва»». Це повідомлення передається від Анаса зі слів сподвижника, а Язід ар-Ракаші та Саліх аль-Муррі — дуже слабкі передавачі.

Ас-Судді згадував, що коли Якуб (мир йому) відчув наближення смерті, то заповів Юсуфу поховати його біля Ібрагима та Ісхака. Після його смерті Юсуф забальзамував його тіло й відправив до Шама, де поховав його поруч із ними, мир їм. [Далі в цитованому тексті згадано аяти 71:28; 7:126; 19:23; 19:27–28 та вислів «із захисту від спокуси»].

Аль-Бухарі й Муслім передали хадис: «Нехай ніхто з вас не бажає смерті через лихо, що спіткало його. Якщо він чинив добро, то, можливо, примножить його; а якщо чинив зло, то, можливо, ще матиме нагоду виправитися. Нехай же скаже: “О Аллагу, дай мені жити, поки життя буде кращим для мене, і забери мене до Себе, коли смерть буде кращою для мене”». [Цей вислів наведено в тексті тричі].

Тафсир аль-Багаві

«Господи! Ти вже дарував мені частину влади» — тобто царство Єгипту. Влада — це широкий обсяг можливостей для того, хто має здатність керувати й управляти.

«І навчив мене тлумаченню оповідей» — тобто тлумаченню сновидінь.

«Фатир» означає: «О Творцю!» «Творцю небес і землі» — тобто Тому, Хто створив їх.

«Ти — мій Покровитель» — тобто Ти допомагаєш мені й опікуєшся моїми справами.

«У земному житті й у Наступному. Забери мене відданим Тобі» — тобто забери мене до Себе мусульманином.

«І приєднай мене до праведників» — тобто до моїх батьків-пророків.

Катада сказав: «Жоден із пророків не просив смерті, окрім Юсуфа». У переказі розповідається: коли Аллаг зібрав його родину разом і повернув йому батьків та сім’ю, він затужив за своїм Господом, Всемогутнім і Величним, і промовив ці слова. Аль-Хасан сказав: «Після цього він прожив ще багато років». Інший сказав: «Відтоді, як він промовив ці слова, не минуло й тижня, як він помер».

Вчені розходилися в думках щодо того, скільки часу Юсуф був відсутній у батька. Аль-Кальбі сказав: «Двадцять два роки». За іншою думкою — сорок років. Аль-Хасан сказав: «Юсуфа кинули до колодязя, коли йому було сімнадцять років; від батька він був відсутній вісімдесят років, а після зустрічі з Якубом прожив двадцять три роки.

Він помер у віці ста двадцяти років». У Торі сказано, що він помер у віці ста десяти років. У Юсуфа від дружини аль-Азіза народилося троє дітей: Ефраїм, Міша та Рахма — дружина випробуваного Айюба (мир йому). За іншою думкою, Юсуф прожив після батька шістдесят років, а за ще однією — більше. Щодо цього існують різні перекази.

Юсуф помер у віці ста двадцяти років. Його поховали в Нілі, у мармуровій скрині. Коли він помер, люди сперечалися за нього: мешканці кожного кварталу хотіли поховати його у себе, сподіваючись на благословення. Суперечка мало не переросла в бійку, тож вирішили поховати його в Нілі, де вода розходиться на рукави в Єгипті, щоб вона омивала його могилу й несла його благословення всім людям.

Ікрима сказав: «Його поховали на правому березі Нілу, і той берег став родючим, а інший — посушливим». Тоді його поховали посеред річки, визначивши місце ланцюгом, і обидва береги стали родючими — так було, аж поки Муса не дістав його звідти й не поховав біля його батьків у Шамі. Коли його перенесли на лівий берег, той берег став родючим, а інший — посушливим.