Мольби Ібрагіма за віруючих

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Ібрагім привіз із Шаму Гаджар, матір Ісмаїла, та її немовля-сина, мир йому, і залишив їх у Мецці, де тоді не було ні житла, ні людей, нікого, хто покликав би їх або відповів на їхній поклик. Залишивши їх там, він звернувся до свого Господа з цією мольбою, покладаючись на Нього й упокорено просячи: «Господи наш! Я поселив частину своїх нащадків», — тобто не всіх своїх нащадків, адже Ісхак та інші його сини жили в Шамі. У Мецці він поселив Ісмаїла та його нащадків.

Слова «у долині, де немає посівів» означають, що земля Мекки непридатна для землеробства. «Господи наш! Нехай вони звершують молитву» — зроби їх єдинобожниками, які звершують молитву, адже молитва належить до найважливіших і найкращих релігійних поклонінь; хто належно звершує її, той дотримується своєї релігії. «Сповни людські серця любов’ю до них» — нехай люди люблять їх і місце, де вони живуть.

Аллаг відповів на його мольбу: з нащадків Ісмаїла Він вивів Мухаммада, мир йому й благословення Аллага, який закликав своїх нащадків до ісламської релігії та шляху їхнього батька Ібрагіма. Вони відгукнулися на його заклик і стали тими, хто звершує молитву. Аллаг зробив обов’язковим паломництво до цього Дому, біля якого Ібрагім поселив своїх нащадків, і вклав у нього дивовижну таємницю, що притягує серця: люди здійснюють до нього хадж, але ніколи не насичуються ним остаточно. Що частіше людина повертається туди, то сильнішими стають її туга, любов і прагнення.

У цьому — таємниця того, що Аллаг пов’язав цей Дім зі Своїм святим Іменем.

«І наділи їх плодами — можливо, вони будуть вдячні». Аллаг відповів на його мольбу, і до Мекки почали звозити плоди всіляких речей. Можна бачити, що в будь-яку пору в шанованій Мецці вдосталь плодів і що припаси надходять туди звідусіль.

Дарування йому дітей було однією з найбільших милостей. Те, що сини народилися в нього на схилі віку, коли вже не було надії мати дітей, стало ще однією милістю. А те, що вони були праведними пророками, було ще величнішою і найкращою милістю. «Воістину, Господь мій чує молитви» — Він близький до того, щоб відповісти тому, хто звертається до Нього. Я звернувся до Нього, і Він не зруйнував моєї надії.

Тобто ідоли стали причиною того, що люди збилися зі шляху. «Хто піде за мною» у тому єдинобожжі та щирому поклонінні Аллагу, Господу світів, «той від мене»: він цілком поділяє мої переконання. Адже хто любить людей і наслідує їх, той приєднується до них. «А хто не послухається мене, то Ти — Прощаючий, Милосердний».

Ці слова свідчать про співчуття близького друга Аллага до тих, хто не послухався: він просив для них прощення й милості Аллага. Та Всевишній Аллаг милосердніший до Своїх рабів, ніж Ібрагім, і карає лише того, хто вперто противиться Йому.

«Господи наш! Прости мені, батькам моїм і віруючим у той День, коли постане розрахунок». Аллаг відповів на всі його прохання, але за батька Ібрагім просив прощення лише через обіцянку, яку дав йому. Коли ж йому стало зрозуміло, що батько — ворог Аллага, він зрікся його.

Згадай також Ібрагіма, мир йому, у цій прекрасній ситуації, коли він сказав: «Господи! Зроби це місто» — тобто Священну територію — «безпечним». Аллаг відповів на його мольбу і в релігійному, і в земному сенсі: Він установив для Мекки статус священної території та створив засоби, що забезпечують її недоторканність. Відомо, що Аллаг нищив кожного несправедливого, який хотів завдати їй лиха, як сталося з військом слона та іншими.

Після прохання про безпеку для міста Ібрагім попросив про неї для себе та своїх синів: «І врятуй мене й синів моїх від поклоніння ідолам», — тобто віддали мене й їх якнайдалі від поклоніння їм і навіть від наближення до нього. Потім він згадав причину свого страху за себе та синів: багато людей спокусилися і стали поклонятися ідолам.

Потім він попросив за себе та своїх нащадків: «Господи! Зроби мене й моїх нащадків стійкими в молитві. Господи наш! Прийми мою мольбу!»

Тобто Ти знаєш нас краще, ніж ми самі, тож просимо Тебе влаштувати й виховувати нас так, щоб Ти полегшив нам справи — ті, які ми знаємо, і ті, яких не знаємо, — відповідно до Твого знання та милості. «Ніщо не приховається від Аллага ні на землі, ні у небі». Серед цього — і ця мольба: близький друг Аллага прагнув лише добра та примноження вдячності Аллагу, Господу світів.

Тафсир імама Ібн Касіра

Потім Ібрагім сказав: «Господи! Зроби мене стійким у молитві», тобто таким, хто постійно звершує її та дотримується її приписів. «І з моїх нащадків» — зроби й їх такими, хто постійно звершує молитву. «Господи наш! Прийми мою мольбу!» — прийми все, про що я Тебе просив.

Ібн Джарір сказав: Всевишній повідомляє, що Його близький друг Ібрагім сказав: «Господи наш! Ти знаєш те, що ми приховуємо й що відкриваємо». Тобто Ти знаєш, чого я прагну у своїй мольбі та з яким наміром я прошу за мешканців цього міста: я прагну Твого вдоволення та щирого поклоніння Тобі. Адже Ти знаєш усе — явне й приховане, і ніщо з цього не сховане від Тебе ні на землі, ні у небі.

Потім він воздав хвалу своєму Господу, Всемогутньому й Величному, за те, що Той дарував йому дітей у похилому віці: «Хвала Аллагу, який дарував мені на схилі віку Ісмаїля та Ісхака! Воістину, Господь мій чує молитви». Тобто Він відповідає тому, хто звертається до Нього, і відповів мені, коли я просив про дітей.

«Господи наш! Прости мені й батькам моїм». Деякі читали це як «моєму батькові», в однині. Це було до того, як Ібрагім зрікся батька, коли йому стало зрозуміло, що той ворожий Аллагу, Всемогутньому й Величному. «І віруючим» — тобто всім їм.

«У День, коли постане розрахунок» — у День, коли Ти розраховуватимешся зі Своїми рабами й відплатиш їм за їхні вчинки: добром за добро, а злом за зло. Аллагу відомо найкраще.

Абдуллаг ібн Вагб сказав: нам передав Амр ібн аль-Харіс, що йому передав Бакр ібн Савада, від Абдуррахмана ібн Джубайра, від Абдуллага ібн Амра: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, прочитав слова Ібрагіма: «Господи! Воістину, вони збили зі шляху багатьох людей. Хто піде за мною, той від мене, а хто не послухається мене, то Ти — Прощаючий, Милосердний», — а також слова Іси, мир йому: «Якщо Ти покараєш їх, то вони — Твої раби, а якщо простиш їх, то Ти — Всемогутній, Мудрий». Потім він підняв руки й сказав: «О Аллагу, моя громада!

О Аллагу, моя громада! О Аллагу, моя громада!» — і заплакав. Тоді Аллаг сказав: «Іди до Мухаммада — а Господь твій знає найкраще — і запитай його, що змушує його плакати». До нього прийшов Джибріль, мир йому, і запитав. Посланець Аллага розповів йому, що сказав.

Тоді Аллаг сказав: «Іди до Мухаммада й скажи йому: “Ми неодмінно потішимо тебе щодо твоєї громади й не засмутимо тебе”». Потім Він сказав: «О Джибрілі…» [оповідь передано в наведеному вигляді].

Це вказує, що ця мольба була другою після першої, яку Ібрагім промовив, коли залишив Гаджар і її сина, ще до спорудження Дому. А ця мольба була після його спорудження — як підтвердження прохання та сильне прагнення до Аллага, Всемогутнього й Величного. Саме тому він сказав: «біля Твого Забороненого Дому». Слова «Господи наш!

Нехай вони звершують молитву» Ібн Джарір пов’язував зі словами «Твого Забороненого Дому»: тобто я поселив їх там, щоб вони могли звершувати молитву біля нього.

«Сповни людські серця любов’ю до них». Ібн Аббас, Мужагід і Са‘ід ібн Джубайр казали: якби він сказав «серця людей», туди зійшлися б перси, римляни, юдеї, християни та всі інші люди. Але він сказав «серця частини людей», тож цим місцем були наділені мусульмани. «І наділи їх плодами» — щоб це допомагало їм коритися Тобі.

Оскільки це «долина, де немає посівів», то даруй їм плоди для їжі. Аллаг відповів на це прохання, як сказав: «Хіба Ми не надали їм безпечного священного місця, куди звозять плоди всіляких речей як наділ від Нас?» (аль-Касас, 57). Це вияв Його доброти, щедрості, милості й благословення: у священному місті Мецці немає плодоносних дерев, але туди звозять плоди з навколишніх земель — у відповідь на мольбу Його близького друга Ібрагіма, мир йому.

У цьому місці Всевишній наводить доказ проти арабських багатобожників: священне місто Мекка від самого початку було засноване для поклоніння одному Аллагу, у Якого немає співтовариша, а Ібрагім, завдяки якому місто стало залюдненим і квітучим, зрікся тих, хто поклонявся не Аллагу. Він попросив для Мекки безпеки: «Господи! Зроби це місто безпечним». Аллаг відповів йому: «Хіба вони не бачать, що Ми зробили [Мекку] священним безпечним місцем, тоді як людей навколо них викрадають?»

Також сказано: «Воістину, перший Дім, споруджений для людей, — той, що в Бекці, благословенний і як дороговказ для світів. У ньому є ясні знамення — місце Ібрагіма; хто увійде до нього, буде в безпеці» (Аль-Імран, 96–97). У цій розповіді сказано: «Господи! Зроби це місто безпечним».

Він назвав його «цим містом», немовби звернувся з цією мольбою після його забудови. Саме тому він сказав: «Хвала Аллагу, який дарував мені на схилі віку Ісмаїля та Ісхака». Відомо, що Ісмаїль був старший за Ісхака на тринадцять років. Коли ж він привів немовля Ісмаїла та його матір до місця, де згодом постала Мекка, він також промовив: «Господи!

Зроби це місце безпечним», як ми докладно розповідали в сурі «аль-Бакара».

«І врятуй мене й синів моїх від поклоніння ідолам». Кожному, хто звертається з мольбою, належить просити за себе, батьків і нащадків. Потім Ібрагім згадав, що безліч людей спокусилися ідолами, і зрікся тих, хто поклонявся їм, доручивши їхню справу Аллагу: якщо Він забажає, то покарає їх, а якщо забажає — простить. Так само сказав Іса, мир йому: «Якщо Ти покараєш їх, то вони — Твої раби, а якщо простиш їх, то Ти — Всемогутній, Мудрий».

Це лише передання їхньої справи на волю Аллага, а не твердження, що таке неодмінно станеться. (аль-‘Анкабут, 67; Аль-Імран, 96–97; Ібрагім, 39; аль-Бакара, 126; аль-Маїда, 118).

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: «Господи наш! Я поселив частину своїх нащадків» — частка «мін» тут указує на частину. Сенс аята такий: «Я поселив одного з моїх нащадків». «У долині, де немає посівів» — це Мекка, адже вона розташована в долині між двома горами.

«Біля Твого Забороненого Дому» — він назвав його Забороненим, оскільки біля нього заборонено те, що дозволене в інших місцях.

Нам передав Абдуль-Вахід ібн Ахмад аль-Малихі, якому передав Ахмад ібн Абдуллаг ан-Ну‘аймі, якому передав Мухаммад ібн Юсуф: розповів нам Мухаммад ібн Ісмаїль, розповів нам Абдуллаг ібн Мухаммад, передав нам Абдурраззак, повідомив нам Ма‘мар, від Айюба ас-Сахтіяні та Касіра ібн аль-Мутталіба ібн Абі Вада‘а — один із них додав до переказу іншого, — від Са‘іда ібн Джубайра, що Ібн Аббас сказав: «Першою з жінок, яка почала носити пояс, була мати Ісмаїла. Вона зробила собі пояс, щоб приховати свої сліди від Сари.

Потім Ібрагім, мир йому, прийшов із нею та її сином Ісмаїлом, якого вона годувала грудьми, і залишив їх біля Дому, під деревом, над Замзамом, у верхній частині мечеті. Тоді в Мецці не було нікого й не було води. Він залишив їх там, поклавши біля них торбу з фініками та бурдюк із водою. Потім Ібрагім рушив назад.

Мати Ісмаїла пішла слідом за ним і сказала: “О Ібрагіме! Куди ти йдеш, залишаючи нас у цій долині, де немає ні людей, ні чого-небудь?” Вона повторювала це кілька разів, але він не повертався до неї. Тоді вона запитала: “Чи Аллаг наказав тобі так учинити?”

Він відповів: “Так”. Вона сказала: “Отже, Він не покине нас”, — і повернулася.

Ібрагім ішов, аж поки не дістався перевалу, де вони вже не могли його бачити. Тоді він повернувся обличчям до Дому, підняв руки й промовив ці слова: “Господи наш! Я поселив частину своїх нащадків у долині, де немає посівів…” — аж до слів “можливо, вони будуть вдячні”.

Мати Ісмаїла годувала його грудьми й пила ту воду, поки вода в бурдюку не скінчилася. Тоді вона відчула спрагу, і її син також відчув спрагу. Вона побачила, як він б’ється або, як сказано в іншій версії, корчиться, і пішла геть, бо не могла дивитися на нього. Найближчою до неї горою була ас-Сафа.

Вона піднялася на неї та поглянула в долину, сподіваючись побачити когось, але нікого не побачила. Зійшла з ас-Сафи, дійшла до долини, підняла край свого одягу й побігла, як біжить виснажена людина, аж поки перетнула долину. Потім дісталася аль-Марви, піднялася на неї й подивилася, чи не побачить когось, але нікого не побачила. Так вона зробила сім разів.

Ібн Аббас сказав: Пророк, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Саме тому люди здійснюють біг між цими двома пагорбами”.

Коли вона піднялася на аль-Марву, то почула голос і сказала: “Тихо!” — звертаючись до себе. Вона прислухалася й знову почула голос. Тоді сказала: “Я почула тебе! Якщо ти можеш допомогти, допоможи!” І побачила ангела біля місця Замзаму.

Він копнув землю п’ятою — або, за іншою версією, крилом, — і з’явилася вода. Вона почала загрібати її руками й набирати у свій бурдюк, а вода била фонтаном навіть після того, як вона зачерпувала її.

Ібн Аббас сказав: Пророк, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Нехай Аллаг помилує матір Ісмаїла! Якби вона залишила Замзам…” — або сказав: “Якби вона не черпала воду, Замзам став би потоком, що тече”. Він сказав: «Вона пила воду й годувала сина грудьми. Ангел сказав їй: “Не бійтеся загибелі, адже тут буде Дім Аллага, який збудують цей хлопчик і його батько. Аллаг не покидає тих, хто належить до Його Дому”».

Місце Дому було підвищенням над землею, наче пагорб. Потоки води обходили його праворуч і ліворуч. Так тривало, аж поки повз них не пройшов загін людей із Джурхуму — або сім’я з Джурхуму, — які прибували дорогою через Када’. Вони зупинилися в нижній частині Мекки й побачили птаха, що кружляв над одним місцем.

Вони сказали: “Цей птах кружляє над водою. А ми ж знаємо, що в цій долині ніколи не було води”. Вони послали одного чи двох розвідників, і ті виявили воду. Повернувшись, вони повідомили про неї, і люди прийшли туди. Мати Ісмаїла була біля води.

Вони запитали: “Чи дозволиш нам оселитися поруч із тобою?” Вона відповіла: “Так, але ви не матимете права на воду”. Вони сказали: “Згода”. Ібн Аббас сказав: Пророк, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Їй подобалося товариство людей, і їхнє прибуття потішило матір Ісмаїла”.

Вони оселилися там і послали по свої родини, які також приєдналися до них. Згодом у тій місцевості оселилося кілька сімей. Хлопчик виріс і навчився в них арабської мови. Вони цінували його, і він їм подобався. Коли він став дорослим, вони одружили його з жінкою з-поміж них.

Мати Ісмаїла померла. Після того як Ісмаїл одружився, Ібрагім прийшов навідати те, що залишив… Цю історію ми згадували в сурі «аль-Бакара».

Слова Всевишнього: «Господи наш! Нехай вони звершують молитву. Сповни людські серця любов’ю до них». «Серця» — множина від слова «серце». «Тягнутимуться до них» означає: прагнутимуть і сумуватимуть за ними. Ас-Судді пояснював це так: «Схили серця людей до цього місця».

Мужагід сказав: «Якби він сказав: “серця людей”, то до вас кинулися б перси, римляни, тюрки та індійці». Са‘ід ібн Джубайр сказав: «Юдеї, християни й вогнепоклонники також здійснювали б хадж, але він сказав: “серця частини людей”, маючи на увазі мусульман». «І наділи їх плодами» — даруй їм те, чим наділяєш мешканців сіл, де є вода. «Можливо, вони будуть вдячні».

«Господи! Воістину, вони збили зі шляху багатьох людей» — через ідолів багато хто збився зі шляху істини й почав поклонятися їм. Це вислів із переносним значенням; подібним є слова Всевишнього: «Воістину, це лише шайтан лякає своїх прибічників» (Аль-Імран, 175), тобто лякає людей своїми прибічниками. Також сказано, що введення в оману приписане ідолам, бо вони стали його причиною, як людина каже: «Світ спокусив мене», приписуючи спокусу світові, оскільки той став її причиною.

«Хто піде за мною, той від мене», тобто належить до моєї релігії. «А хто не послухається мене, то Ти — Прощаючий, Милосердний». Ас-Судді пояснював: «Той, хто не послухається мене, але потім покається». Мукатіль ібн Хайян сказав: «Той, хто не послухається мене в тому, що менше за багатобожжя».

За іншим тлумаченням, Ібрагім сказав це до того, як Аллаг повідомив йому, що не прощає багатобожжя.

«Господи наш! Ти знаєш те, що ми приховуємо й що відкриваємо» — те, що стосується наших справ. Ібн Аббас і Мукатіль сказали: він мав на увазі ту тугу за Ісмаїлом та його матір’ю, яку відчував, поселивши їх у долині без посівів. «Ніщо не приховається від Аллага ні на землі, ні у небі».

За одним поясненням, ці слова продовжують слова Ібрагіма; за думкою більшості, це слова Всевишнього Аллага.

Слова Всевишнього: «І згадай, як Ібрагім сказав: “Господи! Зроби це місто”» — тобто Священну територію — «безпечним», таким, де живуть у безпеці. «І врятуй мене» — віддали мене — «й синів моїх від поклоніння ідолам». Вислів «віддалити від чогось» має те саме значення, що й «уберегти від цього».

Якщо запитати, як така мольба доречна для Ібрагіма, мир йому, якого було захищено від поклоніння ідолам, і як вона була прийнята щодо його синів, адже багато з них поклонялися ідолам, відповідь така: мольба Ібрагіма за себе була проханням про додатковий захист і стійкість. Щодо його синів, то він мав на увазі тих, хто походив безпосередньо від нього: жоден із них не поклонявся ідолам. Також сказано, що він молився за тих зі своїх синів, які були віруючими.

«Господи наш! Прости мені й батькам моїм». Якщо запитають, як він просив прощення для батьків, які не були віруючими, відповідь така: говорили, що його мати прийняла іслам; також казали, що він мав на увазі: «якщо вони приймуть іслам і покаяться». А ще сказано, що він промовив це до того, як йому стало зрозуміло, що саме відбувається з його батьком.

Аллаг пояснив, чому Його близький друг просив прощення для батька, у сурі «ат-Тауба». «І віруючим» — прости всіх віруючих. «У День, коли постане розрахунок» — коли він стане явним і почнеться. За іншим поясненням, мається на увазі День, коли люди постануть перед розрахунком; слово «розрахунок» ужито замість зрозумілого з контексту слова «люди».

«Хвала Аллагу, який дарував мені на схилі віку Ісмаїля та Ісхака» — тобто дав їх мені. «Воістину, Господь мій чує молитви». Ібн Аббас сказав: Ісмаїль народився, коли Ібрагіму було дев’яносто дев’ять років, а Ісхак — коли йому було сто дванадцять. Са‘ід ібн Джубайр сказав: звістку про Ісхака Ібрагім отримав, коли йому було сто сімнадцять років.

«Господи! Зроби мене стійким у молитві» — зроби мене одним із тих, хто звершує молитву належно, дотримуючись її стовпів та оберігаючи її. «І з моїх нащадків» — зроби так, щоб деякі з моїх нащадків звершували молитву. «Господи наш!

Прийми мою мольбу!» — тобто мої справи та поклоніння; поклоніння назване мольбою. У хадисі сказано: «Мольба — основа поклоніння». За іншим тлумаченням, це означає: «Відповідай на мою мольбу».