Мольба про праведного нащадка

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

(Господи, кістки мої ослабли) — тобто стали немічними й слабкими. А коли слабшають кістки, що є опорою тіла, слабшає й решта його частин. (А голова виблискує сивиною) — адже сивина свідчить про слабкість і старість, є вісником смерті, її передвісником і застереженням. Він звернувся до Всевишнього Аллага, благаючи через свою слабкість і безсилля.

Це один із найулюбленіших для Аллага способів звернення, бо він означає відмову від власної сили й могутності та прив’язаність серця до сили й могутності Аллага. (І не був я, Господи, через благання до Тебе нещасним) — тобто: «Господи, Ти ніколи не відкидав мене й не позбавляв відповіді. Ти завжди був до мене прихильним і відповідав на мої благання; Твої ласки безперервно сходили на мене, а Твоє добро доходило до мене». Так він звернувся до Аллага, нагадуючи про Його милості до нього та відповіді на його попередні благання, і попросив Того, Хто вже раніше чинив йому добро, довершити Своє добро й надалі.

(І, воістину, я боюся родичів після себе) — тобто боюся, що після моєї смерті ті, хто перебере владу над синами Ізраїля, не дотримуватимуться належно Твоєї релігії й не закликатимуть Твоїх рабів до Тебе. Зі змісту цих слів випливає, що він не бачив серед них нікого, хто був би гідним провадити людей у релігії. У цьому виявляються співчуття пророка Закарії, мир йому, та його щира турбота. Він просив про дитину не так, як інші, маючи на меті лише світську вигоду: його метою було благо релігії та страх, що вона буде втрачена.

Він бачив, що ніхто інший не здатен на це. Його родина була відомою благочестям, осередком пророцтва й місцем, де можна було сподіватися на добро. Тож він попросив Аллага дарувати йому дитину, яка після нього дбатиме про релігію. Він також поскаржився, що його дружина безплідна, тобто взагалі не народжує, а сам він досяг глибокої старості — віку, коли бажання й поява дитини трапляються рідко.

(Тож даруй мені від Себе опікуна) — йдеться про опікування релігією та успадкування пророцтва, знання й діянь.

(Він наслідуватиме мене й рід Якуба, і зроби його, Господи, гідним Твого вдоволення) — тобто праведним рабом, яким Ти будеш задоволений і якого полюбиш та зробиш улюбленим для Своїх рабів. Отже, він попросив Аллага про сина — чоловічої статі, праведного, який залишиться після його смерті й буде його наступником та опікуном, а також буде пророком, угодним Аллагові й людям. Це найкраще, чим можуть бути наділені діти. До милості Аллага щодо Свого раба належить те, що Він дарує йому праведну дитину, яка поєднує в собі шляхетні моральні якості та прекрасні риси характеру. Господь змилувався над ним і відповів на його благання.

Тафсир імама Ібн Касіра

Муджагід щодо слів «він наслідуватиме мене й рід Якуба» сказав: «Його спадщиною було знання, а Закарія походив із нащадків Якуба». Хушайм передав нам від Ісмаїля ібн Абу Халіда, від Абу Саліха щодо слів «він наслідуватиме мене й рід Якуба»: «Він може стати пророком, як були пророками його предки». Абд ар-Раззак передав від Ма‘мара, від Катада, від аль-Хасана: «Він успадкує його пророцтво й знання». Ас-Судді сказав: «Він успадкує моє пророцтво та пророцтво роду Якуба».

Від Маліка, від Зайда ібн Аслама передано, що стосовно слів «і рід Якуба» він сказав: «Їхнє пророцтво». Джабір ібн Нух та Язід ібн Гарун — обидва від Ісмаїля ібн Абу Халіда, від Абу Саліха — передали щодо слів «він наслідуватиме мене й рід Якуба»: «Він успадкує моє майно, а від роду Якуба — пророцтво». Саме це тлумачення обрав Ібн Джарір у своєму тафсирі.

Абд ар-Раззак передав нам від Ма‘мара, від Катада, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Нехай Аллаг змилується над Закарією: що ж йому було робити зі спадкоємцями! І нехай Аллаг змилується над Лутом: він шукав притулку в могутньої опори!» Ібн Джарір сказав: «Нам передав Абу Курейб, йому — Джабір ібн Нух, йому — Мубарак (тобто Ібн Фадаля), від аль-Хасана, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Нехай Аллаг змилується над моїм братом Закарією!

Що ж йому було робити зі спадкоємцями свого майна, коли він казав: «Тож даруй мені від Себе опікуна, який наслідуватиме мене й рід Якуба»?”» Це повідомлення передані з перерваними ланцюгами й не суперечать достовірним хадисам. А Аллаг знає краще.

Його слова «і зроби його, Господи, гідним Твого вдоволення» означають: зроби його таким, ким будеш задоволений Ти й Твої створіння; нехай Ти полюбиш його, а також зробиш його улюбленим для людей завдяки його релігійності та моральним якостям.

«Він сказав: “Господи, кістки мої ослабли”» — тобто я знесилів, а сили вичерпалися. «А голова виблискує сивиною» — сивина заполонила чорне волосся, як сказав Ібн Дурайд у своїй касиді «Максура»: «Чи не бачиш: моя голова кольором нагадує смугу світанку під покривалом ночі? І побіліле волосся спалахнуло серед чорного, мов вогонь у жаринах дерева гада». Мета цих слів — повідомити про слабкість і старість та їхні очевидні й приховані ознаки.

Його слова «і не був я, Господи, через благання до Тебе нещасним» означають: «Я знаю від Тебе лише відповідь на благання, і Ти ніколи не відмовляв мені в тому, про що я Тебе просив».

Його слова «і, воістину, я боюся родичів після себе»: більшість читців вимовляли слово «аль-мавалі» з фатхою на літері «я» — як додаток-прямий об’єкт. За повідомленням, аль-Кісаї вимовляв «я» без голосного, як у словах поета: «Наче їхні руки на піску — руки служниць, що передають одна одній срібло». Інший поет сказав: «Юнак, якби він змагався із сонцем, змусив би його скинути покривало; якби з місяцем, що пливе нічним небом, — змусив би його віддати намисто».

Сюди ж належать слова Абу Таммама Хабіба ібн Ауса ат-Таї: «Вірші в ньому змагалися, поки я не засидівся над ними, аж подумав, що їхні рими ось-ось битимуться між собою».

Муджагід, Катада й ас-Судді сказали, що під «родичами» маються на увазі родичі по батьківській лінії. Абу Саліх сказав: «Віддалені родичі». Передано, що повелитель правовірних Усман ібн Аффан, нехай буде задоволений ним Аллаг, читав: «Воістину, я боюся, що родичів після себе буде мало», подвоюючи звук «ф»; тобто: «Моїх родичів після мене буде мало».

Згідно з першим читанням, Закарія боявся, що після нього вони неналежно поводитимуться з людьми. Тому він попросив Аллага про сина, який став би після нього пророком і керував би ними завдяки своєму пророцтву та одкровенню, що приходило до нього. І його прохання було почуте. Він боявся не того, що родичі успадкують його майно: пророк має надзвичайно високе становище й велич, щоб так перейматися своїм майном — настільки, аби соромитися його спадкування своїми родичами та просити про сина, який забрав би спадщину собі, позбавивши її їх.

Це один із аргументів. Другий: не сказано, що він мав майно; він був теслею й жив із праці власних рук. Така людина не накопичує багатства, тим паче пророки, мир їм, були найбільш байдужими до цього світу. Третій: у достовірних збірках хадисів — із кількома шляхами передачі — підтверджено, що Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Ми не залишаємо спадщини; те, що ми залишаємо, є милостинею».

А в одній версії у «Джамі‘» ат-Тірмізі з достовірним ланцюгом передачі сказано: «Ми, пророки, не залишаємо спадщини». Отже, його слова «тож даруй мені від Себе опікуна, який наслідуватиме мене» слід розуміти як спадкування пророцтва. Саме тому він сказав: «і рід Якуба», як у словах Всевишнього: «І Сулайман успадкував Дауда» (ан-Намль, 27:16), тобто успадкував пророцтво. Адже якби йшлося про майно, його не було б виокремлено серед братів.

Також у повідомленні про це не було б особливої користі, бо в усіх релігіях і законах добре відомо й усталено, що дитина успадковує батька. Якби йшлося не про особливий вид спадкування, Аллаг не повідомляв би про нього. Усе це підтверджує достовірний хадис: «Ми, пророки, не залишаємо спадщини; те, що ми залишаємо, є милостинею».

Тафсир аль-Багаві

(Він сказав: «Господи, кістки мої ослабли») — стали слабкими й крихкими через старість. Катада сказав: «Він поскаржився, що в нього випали корінні зуби». (А голова виблискує) — тобто волосся на голові побіліло. (Сивиною) — посивіло.

(І не був я, Господи, через благання до Тебе нещасним) — він каже: «Ти привчив мене до відповіді раніше й не залишав мене без відповіді». Також сказано, що ці слова означають: «Коли Ти закликав мене до віри, я увірував і не став нещасним через те, що відмовився від віри».

(Він наслідуватиме мене й рід Якуба). Абу Амр та аль-Кісаї читали обидва дієслова з сукуном на літері «ث» — як відповідь на прохання; інші читали їх у формі піднесення, як опис і характеристику: «опікуна, який успадковуватиме». Щодо значення цієї спадщини були різні думки. Аль-Хасан сказав: це означає, що він успадкує моє майно, а від роду Якуба — пророцтво й первосвященство.

Також казали, що йдеться про спадкування пророцтва та знання. Або ж малося на увазі спадкування первосвященства, бо Закарія був головою первосвященників. Аз-Заджжадж сказав: «Найкраще розуміти це як спадщину не майна, бо важко уявити, щоб Закарія, пророк серед пророків, боявся, що його майно успадкують двоюрідні брати. Сенс у тому, що він боявся, як його двоюрідні брати знехтують релігією Аллага й змінять Його приписи.

Він бачив, як сини Ізраїля підміняли релігію та вбивали пророків, і тому попросив свого Господа про праведного опікуна, якому можна було б довірити його громаду і який успадкував би його пророцтво та знання, аби релігія не була занедбана». Саме такий зміст мають слова Ати, передані від Ібн Аббаса, нехай буде задоволений ним Аллаг.

(І зроби його, Господи, гідним Твого вдоволення) — тобто доброчесним, богобоязливим і таким, ким Ти задоволений.

(І, воістину, я боюся родичів) — «родичі» тут означають двоюрідних братів. Муджагід сказав: «Родичі по батьківській лінії». Абу Саліх сказав: «Віддалені родичі». Аль-Калбі сказав: «Спадкоємці». (Після себе) — тобто після моєї смерті.

Ібн Касир читав «вара’и» з фатхою на «я», а інші — із сукуном.

(А дружина моя безплідна) — не народжує. (Тож даруй мені від Себе) — дай мені від Себе. (Опікуна) — сина.