Мольба Айюба в час випробування

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Тобто: згадай Нашого раба й Посланця Айюба, прославляючи його, вшановуючи та підносячи його становище, коли Аллаг піддав його тяжкому випробуванню й побачив, що той терплячий і вдоволений Ним. Шайтан був допущений до його тіла як випробування від Аллага. Він подув на тіло Айюба, і воно вкрилося великими виразками. Айюб тривалий час перебував у такому стані, його випробування посилювалося, сім’я померла, а майно зникло.

Тоді він звернувся до свого Господа: «Господи, воістину, мене спіткало лихо, а Ти — Наймилосердніший із милосердних!» Він звернувся до Аллага, сповістивши про свій стан і про те, що лихо охопило його повністю.

Тафсир імама Ібн Касіра

Всевишній згадує про те, яких випробувань зазнав Айюб, мир йому, у своєму майні, дітях і тілі. Він мав багато верхових і свійських тварин, посівів, численне потомство та добротні оселі. Усього цього його було позбавлено, а згодом він зазнав випробування тілом. Кажуть, що його вразила проказа по всьому тілу, і здоровими залишилися лише серце та язик, якими він поминав Всемогутнього й Величного Аллага.

Товариші відвернулися від нього, і його залишили самого на околиці міста. З людей ніхто не виявляв до нього співчуття, крім дружини, яка дбала про нього. Кажуть, вона опинилася в скруті й почала працювати на людей, щоб забезпечити його.

Пророк, благословить його Аллаг і вітає, сказав: «Найсильніших випробувань зазнають пророки, потім праведники, а далі — ті, хто кращий за інших». В іншому хадисі сказано: «Чоловіка випробовують відповідно до його релігійності: якщо його релігійність міцна, то й випробування його посилюється». Пророк Аллага Айюб, мир йому, був взірцем терпіння, і саме на нього наводять приклад, говорячи про терплячість.

Язід ібн Мейсара сказав: «Коли Аллаг випробував Айюба, мир йому, позбавивши його сім’ї, майна й дітей, і в нього не залишилося нічого, він ще краще став поминати Аллага, а потім сказав: “Хвалу Тобі, Господи господарів! Ти був добрий до мене: дав мені майно й дітей, і не залишилося жодної часточки мого серця, куди б вони не ввійшли. Потім Ти забрав усе це від мене й звільнив моє серце, тож ніщо не стоїть між мною і Тобою. Якби мій ворог Ібліс знав, що Ти зробив, він позаздрив би мені”».

Він сказав: «Ібліс був вражений цим». Айюб, мир йому, також сказав: «Господи! Ти дав мені майно й дітей, але ніхто не приходив до моїх дверей зі скаргою на те, що я вчинив над ним несправедливість, і Ти це знаєш. Коли для мене стелили постіль, я залишав її й казав собі: “О душе, тебе створено не для того, щоб лежати на постелях”.

Я відмовлявся від цього лише задля Твого Лику». Це передав Ібн Абі Хатім.

Від Вахба ібн Мунаббіха наведено довгу розповідь про Айюба. Ібн Джарір та Ібн Абі Хатім передали її з його слів через ланцюг передавачів; її також згадували кілька пізніших тлумачів Корану. У ній є незвичайні повідомлення, які ми залишили, щоб не подовжувати виклад.

Передано, що Айюб довго перебував у випробуванні. Та щодо того, що спонукало його звернутися з цією мольбою, існують різні думки. Аль-Хасан і Катада казали: «Айюб, мир йому, зазнавав випробувань сім років і кілька місяців. Він лежав на смітнику синів Ізраїля, а тварини ходили по його тілу.

Тоді Аллаг усунув його страждання, дарував йому велику винагороду й похвально згадав його». Вахб ібн Мунаббіх сказав: «Він перебував у випробуванні три роки — ні більше, ні менше».

Ас-Судді сказав: «М’ясо Айюба опало, і від нього залишилися тільки нерви та кістки. Його дружина доглядала за ним і приносила йому їжу. Коли хвороба затягнулася, вона сказала: “Айюбе, чи не звернутися тобі з мольбою до свого Господа, щоб Він полегшив твоє становище?” Він відповів: “Я прожив здоровим сімдесят років.

Хіба важко мені заради Аллага потерпіти сімдесят років?” Вона засмутилася, пішла й почала працювати на людей за плату, а зароблене приносила йому, щоб нагодувати його.

Ібліс вирушив до двох чоловіків із Палестини, які були його друзями й братами. Він прийшов до них і сказав: “Вашого брата Айюба спіткало таке й таке лихо”. Вони навідали його, а з собою принесли вино з їхньої місцевості, бо він нібито одужає, якщо вип’є його. Побачивши Айюба, вони заплакали.

Він запитав: “Хто ви?” Вони відповіли: “Ми такий-то й такий-то”. Він привітав їх і сказав: “Ласкаво просимо до тих, хто не покинув мене під час випробування”. Вони сказали: “Айюбе, мабуть, ти приховував одне, а показував інше, і тому Аллаг піддав тебе випробуванню”.

Він підвів голову до неба й сказав: “Йому відомо, що я нічого не приховував, показуючи інше. Мій Господь випробовує мене, щоб побачити, чи буду я терплячим, чи виявлю нетерпіння”. Вони сказали: “Айюбе, випий нашого вина — і одужаєш”. Він розгнівався й сказав: “Нечистий прийшов до вас і наказав вам це?

Ваші слова, їжа й питво заборонені для мене”. Вони встали й пішли.

Його дружина пішла працювати до однієї родини й спекла для них корж. Їхній син спав, і вони не хотіли його будити, тому віддали корж їй. Вона принесла його Айюбу, але той здивувався й сказав: “Ти раніше не приносила мені такого. Що сталося сьогодні?”

Вона розповіла, як було. Він сказав: “Можливо, дитина прокинулася, попросила корж, не знайшла його й плаче за своїми рідними, а вони нічого іншого не приймають”. Вона сказала: “Нехай Аллаг змилується над Айюбом”, — віддала йому корж і повернулася.

Потім Ібліс прийшов до неї в образі лікаря й сказав: “Хвороба твого чоловіка затягнулася. Якщо він хоче одужати, нехай візьме муху й принесе її в жертву іменем ідола такого-то племені — тоді одужає, а потім покається”. Вона переказала це Айюбу, і він сказав: “До тебе прийшов нечистий. Якщо я одужаю, то поклявся відшмагати тебе ста ударами”.

Вона пішла шукати роботу, але заробітку їй не давали: жодна родина не хотіла її наймати. Коли їй стало зовсім важко й вона злякалася, що Айюб голодуватиме, вона відрізала собі пасмо волосся й продала його одній дівчинці з знатного роду. За нього їй дали багато доброї їжі. Вона принесла її Айюбу, але він не впізнав її й запитав: “Звідки це в тебе?”

Вона відповіла: “Я працювала на людей, і вони нагодували мене”. Він поїв. Наступного дня вона знову пішла шукати роботу, але не знайшла її, тому відрізала ще одне пасмо й продала тій самій дівчинці. Їй знову дали їжу, і вона принесла її Айюбу.

Він сказав: “Клянуся Аллагом, я не їстиму цього, доки не дізнаюся, звідки воно”. Вона зняла покривало, і, побачивши її поголену голову, він дуже засмутився. Тоді він звернувся до Всемогутнього й Величного Господа: «Воістину, мене спіткало лихо, а Ти — Наймилосердніший із милосердних!»

Ібн Абі Хатім сказав: «Розповів нам мій батько, розповів нам Муса ібн Ісмаїл, розповів нам Хаммад, від Абу Імрана аль-Джуні, від Науфа аль-Бікалі: шайтан, якого було допущено до Айюба, звався “Саут”. Дружина Айюба казала: “Попроси Аллага, щоб Він зцілив тебе”, але той не звертався з мольбою. Коли повз нього пройшла група синів Ізраїля, один із них сказав іншому: “Його спіткало це лихо лише через великий гріх”. Тоді він сказав: “Господи, воістину, мене спіткало лихо, а Ти — Наймилосердніший із милосердних!”»

Також нам розповів мій батько, йому — Абу Саляма, йому — Джарір ібн Хазім, від Абдуллага ібн Убайда ібн Умайра: «В Айюба, мир йому, було двоє братів. Одного дня вони прийшли, але через його запах не змогли наблизитися, тож стали здалеку. Один сказав іншому: “Якби Аллаг знав, що в Айюбі є добро, Він не піддав би його такому випробуванню”. Айюб дуже засмутився від цих слів — більше, ніж від усього іншого.

Він сказав: “Господи, якщо Ти знаєш, що я ніколи не проводив ночі ситим, знаючи про голодного, то підтвердь це мені”. І з неба пролунало підтвердження, яке вони обоє почули. Потім він сказав: “Господи, якщо Ти знаєш, що в мене ніколи не було двох сорочок, коли я знав про когось, хто не мав одягу, то підтвердь це мені”. І з неба пролунало підтвердження, яке вони обоє почули.

Тоді він сказав: “Клянуся Твоєю могутністю!” — упав у земний уклін і промовив: “Господи, клянуся Твоєю могутністю, я більше не підніму голови, доки Ти не усунеш від мене це лихо”. Він не підвів голови, аж поки лихо не було усунуте».

Ібн Абі Хатім передав це також іншим шляхом як слова Пророка, мир йому й благословення Аллага, із близьким змістом: «Нас повідомив Юнус ібн Абд аль-Аля, нас повідомив Ібн Вахб, мені повідомив Нафі ібн Язід, від Укайля, від аз-Зухрі, від Анаса ібн Маліка: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: “Пророк Аллага Айюб перебував у випробуванні вісімнадцять років. Його відкинули і близькі, і далекі, крім двох чоловіків із його братів по вірі, які були йому найближчими. Вони приходили до нього вранці й увечері.

Один із них сказав своєму товаришеві: ‘Клянуся Аллагом, Айюб учинив гріх, якого не вчинив ніхто зі світів’. Той запитав: ‘А що саме?’ Він відповів: ‘Уже вісімнадцять років Аллаг не змилувався над ним, щоб усунути його страждання’. Коли вони ввечері прийшли до нього, той чоловік не витримав і сказав йому про це.

Айюб, мир йому, відповів: ‘Не знаю, що ти кажеш. Але Аллаг, Всемогутній і Величний, знає, що я проходив повз двох чоловіків, які сперечалися й згадували Аллага, а потім повертався додому й спокутував за них [їхні слова], не бажаючи, щоб вони згадували Аллага інакше, ніж належить’. Коли Айюб виходив у потребі, дружина брала його за руку й супроводжувала, доки він не повертався. Одного дня вона затрималася, і тоді Айюбу було об’явлено там, де він перебував: ‘Вдар ногою!

Ось холодна вода для обмивання й пиття’”». Цей хадис у такій формі є вельми незвичайним.

Ібн Абі Хатім сказав: «Розповів нам мій батько, розповів нам Муса ібн Ісмаїл, розповів нам Хаммад, повідомив нам Алі ібн Зайд, від Юсуфа ібн Міхрана, від Ібн Аббаса: “Аллаг зодягнув його в одежу з Раю. Айюб відійшов і сів осторонь, а його дружина прийшла й не впізнала його. Вона сказала: ‘Рабе Аллага, куди подівся хворий, який був тут? Мабуть, його забрали собаки чи вовки’.

Вона ще трохи поговорила з ним, і він сказав: ‘Горе тобі! Це я — Айюб’. Вона відповіла: ‘Ти насміхаєшся з мене, рабе Аллага?’ Він сказав: ‘Горе тобі! Це я — Айюб, і Аллаг повернув мені тіло’”. Ібн Аббас також сказав: «Йому насправді повернули його майно й дітей, і ще стільки ж понад це».

Вахб ібн Мунаббіх сказав: «Аллаг об’явив Айюбу: “Я повернув тобі сім’ю й майно та додав ще стільки ж. Обмийся цією водою, адже в ній твоє зцілення, і принеси жертву за свою дружину та попроси прощення для них, бо вони завинили переді Мною через тебе”». Це передав Ібн Абі Хатім.

Також він сказав: «Нам розповів Абу Зур‘а, йому — Амр ібн Марзук, йому — Хаммам, від Катада, від ан-Надра ібн Анаса, від Башира ібн Нахіка, від Абу Гурайри, від Пророка, мир йому й благословення Аллага: “Коли Аллаг зцілив Айюба, Він пролив на нього золотих саранових коників, і той почав брати їх рукою та складати собі в одяг”. Йому сказали: “Айюбе, хіба тобі не досить?” Він відповів: “Господи, хіба хтось може насититися Твоєю милістю?”» Основа цього повідомлення є в обох «Сахіхах»; воно буде наведене в іншому місці.

Далі в переказі сказано: «Вона вирушила з ним до нього. Дійшовши до сходинки біля людей, вона вдарилася об вівцю, що належала їм, і сказала: “Нехай загине Айюб, грішник!” Коли вона піднялася, дитина вже прокинулася, просила корж і плакала за своїми рідними».

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: «І згадай Айюба, коли він звернувся до свого Господа» — тобто покликав свого Господа. Вахб ібн Мунаббіх сказав: «Айюб, мир йому, був чоловіком із Риму. Його звали Айюб ібн Амуз ібн Разіх ібн Рум ібн Іса ібн Ісхак ібн Ібрагім. Його мати була з нащадків Лута, сина Гарана.

Аллаг обрав його й наділив пророцтвом, розширив його земні блага. Йому належала вся Батнія в землі аш-Шам, її рівнини й гори. Він мав таку кількість різноманітного майна — корів, верблюдів, овець, коней і віслюків, — якої не мав жоден інший чоловік. У нього було п’ятсот земельних наділів, до кожного з яких було прикріплено п’ятсот рабів; кожен раб мав дружину, дітей і майно.

Для роботи на кожному наділі використовували ослицю, а в кожної ослиці було від двох до п’яти й більше лошат. Всемогутній і Величний Аллаг дарував йому сім’ю й дітей — синів і дочок. Айюб був благочестивим і богобоязливим, милосердним до бідних: годував нужденних, опікувався вдовами й сиротами, шанував гостя та допомагав подорожньому. Він дякував за милості Аллага й виконував належне Аллагові.

Ворогу Аллага Іблісу не вдавалося спокусити його так, як він спокушав заможних людей — безпечністю, неуважністю та відволіканням від справ Аллага земними благами.

З Айюбом були троє чоловіків, які увірували в нього й визнали його правдивим: чоловік із Ємену на ім’я аль-Якан, а також двоє з його міста, одного з яких звали Ялдад, а другого — Сафар. Вони були вже зрілого віку. Іблісові не забороняли доступу до жодного з небес, і він перебував там, де хотів, аж поки Аллаг не підніс Ісу. Тоді йому закрили доступ до чотирьох небес.

Коли ж був посланий Мухаммад, мир йому й благословення Аллага, йому закрили доступ до трьох небес, що залишалися. Ібліс почув, як ангели перегукуються, прославляючи Айюба. Це сталося тоді, коли Аллаг згадав його й похвалив. Ібліса охопили заздрість і ворожість.

Він швидко піднявся й став на небі там, де зазвичай зупинявся, та сказав: “Боже мій! Я розглянув справу Твого раба Айюба й побачив, що Ти обдарував його, а він подякував Тобі; Ти дарував йому здоров’я, а він прославив Тебе. Якби ж Ти випробував його, відібравши те, що дав, він відвернувся б від подяки й поклоніння Тобі та вийшов би з покори Тобі”. Всевишній Аллаг сказав: “Іди, Я даю тобі владу над його майном”.

Ворог Аллага, Ібліс, кинувся вниз, на землю, зібрав джинів-велетнів і злих шайтанів та запитав: “Яку силу ви маєте? Я отримав владу над майном Айюба, а це — велике лихо й випробування, якого чоловіки не витримують”. Один із шайтана-велетнів сказав: “Я маю таку силу, що коли захочу, перетворюся на вогняний вихор і спалю все, до чого дістануся”. Ібліс наказав йому: “Іди до верблюдів та їхніх пастухів”.

Той прийшов, коли верблюди опустили голови й паслися. Люди й оком не встигли змигнути, як з-під землі вирвався вогняний вихор; ніхто не міг наблизитися, бо згорів би. Він спалив верблюдів і пастухів до останнього. Тоді ворог Аллага Ібліс, набувши потворного вигляду й сидячи на верблюді, прийшов до Айюба, який стояв у молитві, і сказав: “О Айюбе, налетів вогонь, охопив твоїх верблюдів і спалив їх разом із тими, хто був при них.

Урятувався лише я”. Айюб сказав: “Хвала Аллагові, Який дав їх і забрав їх. Я давно привчив себе й своє майно до загибелі”. Ібліс сказав: “Твій Господь послав на них вогонь із неба, і вони згоріли”. Люди були приголомшені й дивувалися.

Дехто казав: “Айюб поклонявся не справжньому божеству; він жив у самообмані”. Інші казали: “Якби божество Айюба могло щось зробити, то захистило б його”. А ще дехто казав: “Навпаки, це воно зробило так, щоб його ворог зрадів, а друг зазнав горя”. Айюб сказав: “Хвала Аллагові і тоді, коли Він дарував мені, і тоді, коли Він забрав у мене.

Я вийшов із утроби матері голим, голим повернуся в землю й голим постану перед Аллагом. Ти не маєш права радіти, коли Він позичає тобі, і засмучуватися, коли Він забирає Свою позику. Аллаг має більше право на тебе й на те, що Він тобі дав. Якби Аллаг знав у тобі добро, раніше забрав би твою душу разом із душами тих, хто загинув, і ти став би мучеником.

Але Він знав про тебе зло й тому залишив тебе”. Ібліс повернувся до своїх приниженим і осоромленим. Він сказав: “Яку силу ви маєте? Я не зміг зворушити його серце”. Один зі злих духів сказав: “Я маю силу, що дозволяє мені видати такий крик, від якого кожна жива істота помре”.

Ібліс сказав: “Іди до овець і пастухів”. Той опинився посеред них і скрикнув; усі до останньої впали мертвими, а пастухи загинули. Потім Ібліс, набувши образу старшого пастуха, прийшов до Айюба, який молився, і сказав йому те саме, що й раніше. Айюб відповів так само.

Ібліс повернувся до своїх товаришів і запитав: “Яку силу ви маєте? Я не зміг зворушити серце Айюба”. Один зі злих духів сказав: “Я маю силу перетворюватися, коли захочу, на бурхливий вітер, що зносить усе, до чого дістанеться”. Ібліс наказав: “Іди до землеробів і посівів”.

Той вирушив, і люди не встигли помітити, як налетів шалений вітер і зніс усе, аж ніби нічого й не було. Тоді Ібліс, набувши образу старшого землероба, прийшов до Айюба, який стояв у молитві, і сказав те саме. Айюб відповів, як і раніше. Щоразу, коли гинуло якесь його майно, він прославляв Аллага, якнайкраще вихваляв Його, був вдоволений Його постановою й налаштовував себе на терпіння у випробуванні. Так він залишився без майна.

Коли Ібліс побачив, що знищив його майно, він піднявся й сказав: “Боже мій! Айюб вважає, що Ти давав йому майно через його дітей. Чи не дозволиш мені отримати владу над його дітьми? Адже це лихо, якого чоловічі серця не витримують”.

Всевишній сказав: “Іди, Я даю тобі владу над його дітьми”. Ворог Аллага кинувся до синів Айюба, коли ті були у своєму палаці. Він безперестанку трусив будівлю, аж поки її основи не похитнулися, потім почав зіштовхувати стіни одну об одну й закидати дітей деревиною та камінням. Коли він скалічив їх усіх, то підняв палац і перевернув його, тож вони опинилися головами вниз.

Ібліс вирушив до Айюба, набувши образу вчителя, який навчав дітей мудрості. Його обличчя було поранене й закривавлене, кров текла разом із мозком. Він повідомив Айюбу й сказав: “Якби ти бачив, як мучили твоїх синів і перевернули їх догори ногами, як з них текли кров і мозок, як їм розпороли животи й розкидали нутрощі, твоє серце розірвалося б”. Він не переставав говорити подібне, аж поки Айюб не зворушився, не заплакав, схопив жменю землі, поклав собі на голову й сказав: “Краще б мати не народжувала мене”.

Ібліс скористався цим, швидко піднявся й радісно повідомив про розпач Айюба. Та невдовзі Айюб оговтався, збагнув усе й попросив прощення. Ангели, що супроводжували його, піднялися з повідомленням про його покаяння, і воно випередило Ібліса до Аллага — хоча Аллаг і так усе знав. Ібліс став приниженим і сказав: “Боже мій!

Майно й діти полегшували Айюбові його випробування, бо він бачив, що Ти не позбавив його самого себе й повернеш йому майно та дітей. Чи не дозволиш мені отримати владу над його тілом?” Всевишній і Величний Аллаг сказав: “Іди, Я даю тобі владу над його тілом, але не над його язиком і не над його серцем”. Аллаг знав про Айюба й дозволив шайтану вплинути на нього лише як милість до нього: щоб збільшити його винагороду, зробити його прикладом для терплячих і нагадуванням для поклонників, коли на них спадає лихо, аби вони наслідували його терпіння та сподівалися на винагороду.

Ворог Аллага кинувся до Айюба й застав його у земному поклоні. Він випередив його, перш ніж той підвів голову, підійшов спереду й дмухнув йому в ніздрі. Від того подиху його тіло спалахнуло, а від голови до ніг виступили пухирі, схожі на вим’я вівці. Його охопив свербіж.

Він чухався нігтями, аж поки вони не відпали, потім терся грубою вовняною тканиною, аж поки шкіра не пошматувалася, а далі шкребся черепками й шорстким камінням. Він чухався, аж поки м’ясо не розрослося виразками, не почало відпадати, змінило колір і стало смердючим. Жителі міста вигнали його й поклали на смітник, спорудивши над ним навіс. Усі створіння відвернулися від нього, крім дружини Рахми, дочки Афрайіма, сина Юсуфа, сина Якуба.

Вона приходила до нього, приносила необхідне й залишалася біля нього.

Коли троє його товаришів — Якан, Ялдад і Сафар — побачили, як Аллаг випробовує його, вони запідозрили його й покинули, хоча не зреклися своєї релігії. Коли випробування затягнулося, вони прийшли, почали докоряти йому та звинувачувати: “Покайся перед Аллагом у гріху, за який тебе покарано”. З ними був молодий чоловік, який увірував в Айюба й визнав його правдивим. Він сказав: “Шановні старці, ви заговорили, хоча через ваш вік вам і належало б говорити першими.

Але ви оминули краще, сказане вами, обрали менш слушну думку й повелися не найгідніше. Айюб має перед вами більше прав і зобов’язань, ніж ті, про які ви згадали. Чи розумієте ви, чиє право ви зневажили, чию недоторканність порушили, кого засудили й у чому звинуватили? Хіба ви не знаєте, що Айюб — пророк Аллага, обранець Його створінь і найкращий із жителів землі у ваш час?

Ви не знаєте, і Аллаг не відкривав вам, що від того дня, коли Він дарував йому Свої блага, аж до сьогодні він учинив щось, що викликало Його гнів, або що в нього забрали якусь із почестей, якими його вшанував Аллаг, чи що Айюб будь-коли говорив про Аллага неправду. Якщо випробування змусило вас зневажати його й знизило його у ваших очах, то ви знаєте, що Аллаг випробовує віруючих, правдивих, мучеників і праведників. Його випробування не є доказом Його гніву на них чи приниження для них; навпаки, воно є для них пошаною та добром.

Навіть якби Айюб не мав такого становища перед Аллагом, а був лише братом, якого ви полюбили за товариськість, то розсудливій людині не годилося б покидати брата під час лиха, дорікати йому за нещастя й звинувачувати в тому, чого вона не знає. Натомість вона мала б пожаліти його, плакати разом із ним, просити для нього прощення й сумувати через його смуток, спрямовуючи його до правильного шляху. Не є ні розсудливим, ні мудрим той, хто цього не розуміє. Заради Аллага, старці, велич і слава Аллага та згадка про смерть мали б змусити вас замовкнути й розбити ваші серця.

Хіба ви не знаєте, що є раби Аллага, яких страх перед Ним змушує мовчати не через безсилля чи німоту? Вони красномовні, промовисті, шляхетні, розумні й обізнані про Аллага. Але, коли згадують велич Аллага, їхні язики німіють, шкіра вкривається сиротами, серця розбиваються, а розум тьмяніє від благоговіння перед Всемогутнім і Величним Аллагом. Коли ж вони оговтуються, то поспішають до Аллага з праведними вчинками, вважаючи себе несправедливими й грішними, хоча вони праведні й невинні; вважають себе недбалими й неуважними, хоча вони проникливі та сильні”.

Айюб сказав: “Всемогутній і Величний Аллаг насаджує мудрість у серці малого й дорослого через милість. Коли вона проростає в серці, Аллаг виявляє її на язиці. Мудрість не залежить від віку, сивини чи тривалого досвіду. Якщо Аллаг зробить раба мудрим у дитинстві, його становище не зменшиться в очах мудреців, які бачать у ньому світло честі від Всевишнього Аллага”.

Потім Айюб відвернувся від них і звернувся до свого Господа, благаючи й покірно молячи Його: “Господи! Навіщо Ти створив мене? Якби Ти зненавидів мене, краще б не створював! О, якби я знав, який гріх учинив і яку справу зробив, що Ти відвернув від мене Свій благородний лик.

Якби Ти помертвив мене й приєднав до моїх шляхетних предків, смерть була б кращою для мене. Хіба я не давав притулку чужинцеві, не був пристановищем для бідного, опікуном сироти й піклувальником удови? Боже мій, я — Твій раб. Якщо я чинив добро, то воно від Тебе; якщо чинив зло, то покарання в Твоїй руці.

Ти виставив мене мішенню й зробив об’єктом випробування. На мене впало лихо, якби Ти звів його на гору, вона не витримала б; як же витримає моя неміч? Твоя постанова принизила мене, а Твоя влада зробила мене хворим і виснажила моє тіло. Якби мій Господь забрав благоговіння, що в моїх грудях, і розв’язав мені язик, щоб я міг сповна говорити та захистити себе, я сподівався б, що тоді Він зцілить мене від того, що мене спіткало.

Але Він залишив мене й віддалився від мене; Він бачить мене, а я Його не бачу, чує мене, а я Його не чую. Він не поглянув на мене, щоб змилуватися, не наблизився до мене й не наблизив мене до Себе, щоб я міг навести виправдання, промовити про свою невинність і захистити себе”.

Коли Айюб промовив це, а його товариші були поруч, їх огорнула хмара, і вони подумали, що це болісна кара. Тоді пролунало: “О Айюбе! Всемогутній і Величний Аллаг каже: «Ось Я наблизився до тебе й ніколи не був далеко. Устань, наведи своє виправдання, промов про свою невинність і захищай себе.

Підтягни одяг і стань як могутній борець, який сперечається з іншим могутнім борцем, якщо зможеш, адже сперечатися зі Мною може лише такий могутній, як Я. Ти забажав від себе того, чого не досягнеш власною силою. Де ти був поруч зі Мною, коли Я створив землю й заклав її основу? Чи допомагав ти мені, простягаючи її межі?

Чи знав, якої міри Я надав їй і на чому встановив її краї? Чи твоєю покорою земля втримала воду, чи завдяки твоїй мудрості земля стала покривалом для води? Де ти був поруч зі Мною, коли Я підніс небо, наче дах у повітрі, не прив’язаний згори до опори й не підтримуваний знизу підпорою? Чи сягає твоя мудрість того, щоб керувати його світлом, рухом зірок і зміною ночі та дня за твоїм наказом?

Де ти був поруч зі Мною, коли Я пустив ріки й замкнув моря? Чи твоя влада стримує хвилі морів у їхніх межах? Чи твоя сила відкриває утроби, коли настає їхній строк? Де ти був поруч зі Мною, коли Я вилив воду на землю й поставив високі гори?

Чи знаєш, на чому Я їх закріпив і якою вагою зважив? Чи маєш ти руку, здатну їх піднести? Чи знаєш, звідки вода, яку Я спускаю з неба? Чи знаєш, із чого утворюються хмари? Чи знаєш, де сховища снігу й гори граду? Де сховище ночі та дня?

Де сховище вітру? Якою мовою говорять дерева? Хто помістив розум у грудях людей? Хто створив слух і зір? Хто підкорив ангелів Його владі, приборкав могутніх Своєю могутністю й розподілив наділи мудрістю?”» У цих та багатьох інших словах Він згадав Айюбу про знамення Своєї могутності.

Айюб сказав: “Моє становище мале, мій язик і розум безсилі, а сили не вистачає на цю справу, що постала переді мною. Боже мій, я знаю, що все, про що Ти сказав, є творінням Твоїх рук і виявом Твоєї мудрої постанови; а є ще величніше й дивовижніше — якби Ти забажав, Ти створив би це. Ніщо не здатне Тебе послабити, і ніщо не приховане від Тебе. Коли мене спіткало випробування, я заговорив, не володіючи язиком; саме лихо змусило мене промовити.

Краще б земля розверзлася переді мною, і я зник у ній, не сказавши нічого, що гнівить мого Господа. Краще б я помер від скорботи під час найтяжчого випробування. Я заговорив лише тоді, коли говорив, щоб Ти вибачив мені; і замовкав, коли мовчав, щоб Ти змилувався. Одне слово зірвалося з мене, і я більше не повернуся до нього.

Я поклав руку на уста, прикусив язик і притиснув щоку до землі. Сьогодні я шукаю в Тебе захисту від Тебе, благаю прихистити мене від тяжкого випробування — прихисти мене; кличу Тебе на допомогу проти Твого покарання — допоможи мені; шукаю Твоєї підтримки у своїй справі — підтримай мене; покладаюся на Тебе — подбай про мене; тримаюся за Тебе — захисти мене; прошу в Тебе прощення — прости мене. Я більше не повертатимусь до того, що Тобі не до вподоби”. Всевишній Аллаг сказав: “Моє знання здійснилося щодо тебе, а Моя милість випередила Мій гнів.

Я простив тобі й повернув твою сім’ю та майно, додавши ще стільки ж, щоб ти став знаменням для створінь, прикладом для тих, кого спіткало лихо, і розрадою для терплячих. Вдар ногою: ось холодна вода для обмивання й пиття, у якій твоє зцілення. Принеси жертву за своїх товаришів і попроси для них прощення, адже вони завинили переді Мною через тебе”. Айюб ударив ногою, і для нього забило джерело.

Він увійшов у воду й обмився; Аллаг усунув від нього все, що його вражало. Потім він вийшов і сів. Його дружина шукала його на ложі, але не знайшла, підвелася й почала розгублено ходити туди-сюди. Вона сказала: “Рабе Аллага, чи знаєш ти щось про хворого чоловіка, який був тут?”

Він запитав: “Чи впізнаєш ти його, якщо побачиш?” Вона відповіла: “Авжеж, а як я можу його не впізнати?” Він усміхнувся й сказав: “Це я — Айюб”. Вона впізнала його за усмішкою й обійняла. Ібн Аббас сказав: “Клянуся Тим, у Чиїй руці душа Абдуллага, вона не розімкнула обіймів, аж поки перед ними не постали все їхнє майно й діти”.

Такою є розповідь. Слова Всевишнього: «І згадай Айюба, коли він звернувся до свого Господа: “Воістину, мене спіткало лихо…”»

Щодо часу, коли він звернувся з мольбою, причини його слів «Воістину, мене спіткало лихо» та тривалості випробування існують різні думки. Аз-Зухрі передає від Анаса, який підносить повідомлення до Пророка, що Айюб перебував у випробуванні вісімнадцять років. Вахб сказав: «Айюб перебував у випробуванні три роки, не більше й не менше». Ка‘б сказав: «Айюб був у випробуванні сім років, сім місяців і сім днів».

Аль-Хасан сказав: «Айюб лежав на смітнику на звалищі синів Ізраїля сім років і кілька місяців; тварини ходили по ньому, і ніхто не наближався до нього, крім Рахми, яка терпляче залишалася з ним, приносила йому їжу й дякувала Аллагові разом із ним, коли він дякував. Айюб безперестанку поминав Аллага й терпів Його випробування.

Ібліс закричав, скликаючи свої війська з усіх куточків землі. Коли вони зібралися, то запитали: “Що тебе засмутило?” Він відповів: “Цей раб виснажив мене. Я відібрав у нього майно й дітей, але він лише посилив терпіння. Потім я отримав владу над його тілом і залишив його вкритим виразками на смітнику; до нього приходить тільки дружина.

Я зібрав вас, щоб ви допомогли мені здолати його”. Вони запитали: “Де твоя хитрість, якою ти занапастив тих, хто був раніше?” Він відповів: “Вона вся виявилася безсилою перед Айюбом. Порадьте, що робити”. Вони сказали: “Пам’ятаєш, як ти дістався Адама й домігся його вигнання з Раю?”

Він відповів: “Через його дружину”. Вони сказали: “Тоді візьмися за дружину Айюба. Він не зможе їй не послухатися, а крім неї до нього ніхто не наближається”. Він сказав: “Ваша порада добра”. Він вирушив до дружини Айюба, коли та щось продавала, і постав перед нею в людській подобі.

Він запитав: “Де твій чоловік, рабе Аллага?” Вона відповіла: “Ось він, чухає виразки, а по його тілу ходять тварини”. Почувши це, Ібліс сподівався, що вона скаже щось від розпачу. Він нашіптував їй, нагадував про колишні блага, майно й красу Айюба та про теперішнє страждання, кажучи, що воно не скінчиться.

Аль-Хасан сказав: “Вона скрикнула, і він зрозумів, що вона зневірилася. Тоді він приніс їй ягня й сказав: ‘Нехай Айюб заріже його для мене, і він одужає’. Вона повернулася, кричачи: ‘Айюбе, доки твій Господь мучитиме тебе? Де майно?

Де діти? Де друзі? Де твій гарний колір обличчя? Де твоє здоров’я? Заріж це ягня й відпочинь!’ Айюб сказав: ‘До тебе прийшов ворог Аллага й подув у тебе. Горе тобі! Чи знаєш, хто дав мені майно, дітей і здоров’я, за якими ти плачеш?’

Вона відповіла: ‘Аллаг’. Він запитав: ‘Скільки часу Він дарував нам ці блага?’ Вона сказала: ‘Вісімдесят років’. Він запитав: ‘А скільки часу ми у випробуванні?’ Вона відповіла: ‘Сім років і кілька місяців’. Він сказав: ‘Горе тобі!

Ти несправедлива. Невже ти не могла терпіти у випробуванні вісімдесят років, як ми прожили в достатку вісімдесят років? Клянуся Аллагом, якщо Він зцілить мене, я відшмагаю тебе ста ударами. Твої їжа й питво, які ти принесла, заборонені мені; я не скуштую нічого з того, що ти принесеш, після цих твоїх слів.

Іди геть, щоб я тебе не бачив’. Він прогнав її, і вона пішла. Коли Айюб побачив, що не має ані їжі, ані питва, ані товариша, то впав у земний поклон і сказав: ‘Господи, воістину, мене спіткало лихо, а Ти — Наймилосердніший із милосердних!’ Йому було сказано: ‘Підведи голову: твою мольбу прийнято.

Вдар ногою’. Він ударив ногою, і забило джерело. Він обмився в ньому — і від хвороби не залишилося видимого сліду, а шкіра відпала. До нього повернулися молодість і краса, навіть кращі, ніж раніше. Потім він ударив ногою ще раз, і забило інше джерело.

Він напився з нього — і з його нутрощів вийшла вся хвороба. Він підвівся здоровим, зодягнений у вбрання. Оглянувся — і побачив, що все його майно та сім’я повернулися, причому Аллаг подвоїв їх. Клянуся Аллагом, нам розповідали, що вода, якою він обмився, розбризкалася й перетворилася на золотих саранових коників.

Він почав збирати їх рукою. Аллаг об’явив йому: “Айюбе, хіба Я не збагатив тебе?” Він відповів: “Так, але це Твоє благословення. Хто ж насититься ним?”»

Айюб вийшов і сів на підвищеному місці. Його дружина подумала: “Якщо він прогнав мене, хто його годуватиме? Невже я залишу його померти з голоду, щоб його роздерли хижі звірі?” Вона вирішила повернутися до нього. Але не побачила ні смітника, ні того стану, у якому він перебував: усе змінилося.

Вона почала ходити там, де було сміттєзвалище, і плакати, а Айюб бачив її. Вона боялася підійти до чоловіка в гарному вбранні й запитати про нього. Тоді Айюб покликав її: “Чого ти хочеш, рабе Аллага?” Вона заплакала й сказала: “Я хотіла знайти того хворого, якого залишили на смітнику.

Не знаю, чи він загубився, чи що з ним сталося”. Айюб запитав: “Що ти йому доводишся?” Вона заплакала й відповіла: “Я його дружина”. Він запитав: “Чи впізнала б ти його, якби побачила?” Вона сказала: “Хіба хтось, хто бачив його, міг би не впізнати?”

Вона почала вдивлятися в нього, боячись, і сказала: “Ти схожий на нього, коли він був здоровим”. Він відповів: “Я і є Айюб — той, кому ти наказувала принести жертву Іблісу. Я послухався Аллага, не послухався шайтана й звернувся до Всевишнього Аллага з мольбою, і Він повернув мені те, що ти бачиш”.

Вахб сказав: «Айюб перебував у випробуванні три роки. Коли Айюб переміг Ібліса й той нічого не міг із ним вдіяти, Ібліс постав перед його дружиною в подобі, не схожій на людей величиною, тілом і красою. Він їхав на незвичайному скакуні, що мав велич і досконалість, і запитав її: “Ти дружина Айюба, цього хворого чоловіка?” Вона відповіла: “Так”.

Він запитав: “Ти знаєш, хто я?” Вона сказала: “Ні”. Він відповів: “Я — божество землі. Я зробив із твоїм чоловіком усе це, бо він поклоняється божеству неба й покинув мене, розгнівавши. Якби він хоч раз упав переді мною в земний поклон, я повернув би тобі йому все майно й дітей, адже вони в мене”.

Потім він показав їй їх у долині, де зустрів її». Вахб сказав: «Я чув також, що Ібліс сказав їй: “Якби твій чоловік поїв, не згадавши імені Аллага, він одужав би від лиха”. Аллагові відомо краще. У деяких книгах сказано, що Ібліс сказав їй: “Уклонися мені один раз, і я поверну тобі майно й дітей та зцілю твого чоловіка”.

Вона повернулася до Айюба й повідомила йому. Він сказав: “До тебе прийшов ворог Аллага, щоб відвернути тебе від твоєї релігії”, — і поклявся, що відшмагає її ста ударами. Тоді він сказав: “Мене спіткало лихо через те, що Ібліс сподівається, що моя дружина вклониться йому, і закликає нас до невір’я”».

Потім Всемогутній і Величний Аллаг змилувався над дружиною Айюба за її терпіння разом із ним у випробуванні, полегшив її долю й забажав, щоб Айюб виконав свою клятву. Він наказав йому взяти оберемок із сотні тонких гілок і вдарити ним один раз, не порушивши клятви. Всевишній сказав: «Візьми в руку оберемок і вдар ним, але не порушуй своєї клятви» (Сад, 38:44).

Передано, що Ібліс узяв скриню, поклав у неї ліки й сів на шляху дружини Айюба, удаючи, що лікує людей. Коли вона проходила повз нього, то сказала: “У мене є хворий, чи вилікуєш ти його?” Він відповів: “Так, але хочу лише, щоб він сказав: «Ти зцілив мене»”. Вона переказала це Айюбу, і той сказав: “Це Ібліс обдурив тебе”.

Він поклявся, що, якщо Аллаг його зцілить, відшмагає її ста ударами.

Вахб та інші казали: «Дружина Айюба працювала на людей і приносила йому їжу. Коли випробування затягнулося, люди втомилися від неї й перестали наймати. Одного дня вона шукала, чим його нагодувати, але нічого не знайшла. Тоді вона відрізала пасмо волосся, продала його за хліб і принесла хліб Айюбу.

Він запитав: “Де твоє пасмо?” Вона розповіла йому. Тоді він сказав: “Мене спіткало лихо…”» Інші казали, що він промовив це, коли черви наблизилися до його серця й язика, і він злякався, що перестане поминати Аллага й розмірковувати.

Хабіб ібн Сабіт сказав: «Айюб не просив усунути його страждання, аж поки не сталися три речі. По-перше, до нього прийшли двоє друзів, почувши про його стан. У нього залишилися тільки очі, і, побачивши жахливе видовище, вони сказали: “Якби ти мав становище перед Аллагом, це не спіткало б тебе”. По-друге, його дружина попросила їжі й не знайшла нічого, щоб нагодувати його, тож продала своє пасмо й принесла йому їжу.

По-третє, Ібліс сказав: “Я вилікую його, якщо він скаже: «Ти зцілив мене»”. Є також думка, що Ібліс нашіптував йому, ніби його дружина вчинила перелюб, і той відрізав їй пасмо. Тоді його терпіння вичерпалося, він звернувся з мольбою й поклявся відшмагати її ста ударами. Кажуть також, що словами «мене спіткало лихо» він мав на увазі зловтіху ворогів.

Передано, що його запитали: “Що було найтяжчим у твоєму випробуванні?” Він відповів: “Зловтіха ворогів”. Кажуть іще, що він промовив це, коли черв випав із його стегна. Айюб повернув його на місце й сказав: “Їж, адже Аллаг зробив мене твоєю їжею”.

Черв укусив його, і біль від того укусу перевершив усе, чого він зазнав від червів».

Якщо запитають: «Аллаг назвав його терплячим, хоча він висловив скаргу й розпач словами: “Воістину, мене спіткало лихо” та “Шайтан торкнувся мене виснаженням” (Сад, 38:41)», то відповідь така: це не скарга, а мольба, що підтверджується словами Всевишнього: «І Ми відповіли йому» [21:84]. Адже розпач — це скарга людям; скарга ж Всемогутньому й Величному Аллагові не є розпачем і не означає відсутності терпіння, як сказав Якуб: «Я скаржуся на своє горе й смуток лише Аллагові» (Юсуф, 12:86).

Суф’ян ібн Уяйна сказав: «Так само той, хто відкрито скаржиться людям, залишаючись вдоволеним постановою Аллага, не виявляє розпачу». Передано, що Джибріль увійшов до Пророка, мир йому й благословення Аллага, під час його хвороби й запитав: “Як ти почуваєшся?” Він відповів: “Мені сумно, і я страждаю”. А коли Айша сказала: “Ой, як болить голова!”, він відповів: “А мені як болить голова!”