Мольба пророка Юнуса в скруті

Тафсир шейха Абдуррахмана ас-Сааді

Тобто: згадай Нашого раба й посланця Зу-н-Нуна — Юнуса, тобто того, хто був пов’язаний із Нуном, китом, — добрим спомином і похвалою. Всевишній Аллаг послав його до його народу. Він закликав їх, але вони не увірували, тож він пообіцяв їм кару, яка мала спіткати їх у названий ним час. Вони побачили її на власні очі, звернулися до Аллага з благаннями, гучно волали до Нього й покаялися, і Аллаг відвернув від них кару, як сказав Всевишній: «Чому ж не було такого міста, яке увірувало б і якому принесла б користь його віра, окрім народу Юнуса?

Коли вони увірували, Ми відвернули від них ганебну кару в земному житті й дали їм насолоджуватися до певного часу» (10:98). І сказав Він: «І Ми послали його до ста тисяч людей або й більше. Вони увірували, і Ми дали їм насолоджуватися до певного часу» (37:147–148). Цей великий народ, який увірував завдяки заклику Юнуса, — одна з його найбільших чеснот.

Однак він, мир йому, пішов гнівним і втік від свого Господа через один із гріхів, про який Аллаг не повідомив нам у Своїй Книзі; немає потреби визначати, що це було. Очевидно, що він поквапився, розгнівався на свій народ і пішов від них, не дочекавшись дозволу Аллага. Він подумав, що Аллаг не матиме над ним влади, тобто не обмежить його й не затисне в утробі кита, або ж подумав, що зможе уникнути Аллага. Не виключено, що така думка може виникнути в найкращих із творінь, але не закріпитися й не тривати.

Він сів на корабель разом із людьми. Вони кинули жереб, вирішуючи, кого з них скинути в море, бо боялися потонути, якщо залишаться всі. Жереб випав Юнусу, і кит проковтнув його та поніс у морські темряви. Там він закликав: «Немає бога, крім Тебе!

Преславний Ти! Воістину, я був несправедливим!» (21:87). Він визнав повноту Божества Аллага й очистив Його від будь-якої вади, недоліку та хиби, а також визнав власну несправедливість і провину. На нього спіткала кара, адже сказано: «Коли він утік на корабель» (37:140) і «він був гідний осуду» (37:142), тобто вчинив те, за що його можна було осудити.

Тафсир імама Ібн Касіра

Ця історія згадується тут, у сурі «Ас-Саффат» і в сурі «Нун». Юнуса ібн Матта, мир йому, Аллаг послав до мешканців міста Ніневія, розташованого в землі Мосула. Він закликав їх до Аллага, але вони відмовилися й уперто трималися невір’я. Тоді він пішов від них, розгнівавшись, і попередив, що через три дні на них спаде кара.

Коли вони переконалися в цьому й зрозуміли, що пророк не говорить неправди, то вийшли в пустелю зі своїми дітьми, худобою та отарами, відділивши матерів від їхніх дитинчат. Потім вони смиренно звернулися до Всевишнього Аллага й гучно благали Його. Верблюди ревли, а їхні верблюденята мекали; корови мукали, а їхні телята — ревли; вівці бекали, а їхні ягнята — мекали. Аллаг відвернув від них кару.

Всевишній Аллаг сказав: «Чому ж не було такого міста, яке увірувало б і якому принесла б користь його віра, окрім народу Юнуса? Коли вони увірували, Ми відвернули від них ганебну кару в земному житті й дали їм насолоджуватися до певного часу» (10:98).

Що ж до Юнуса, мир йому, то він пішов і сів на корабель разом із людьми. Корабель вийшов у відкрите море, і люди почали боятися, що потонуть. Вони кинули жереб, щоб визначити, кого з них скинути за борт, аби полегшити корабель. Жереб випав Юнусу, але вони відмовилися скидати його.

Вони кинули жереб іще раз — він знову випав Юнусу, та вони знову відмовилися. Вони повторили жереб утретє, і він знову випав Юнусу. Всевишній Аллаг сказав: «Він кинув жереб і опинився серед тих, хто програв» (37:141), тобто жереб випав на нього. Юнус, мир йому, підвівся, зняв одяг і кинувся в море.

Всевишній Аллаг послав із Зеленого моря — як передавав Ібн Мас‘уд, — кита, що розсікав моря. Кит підійшов і проковтнув Юнуса, коли той кинувся з корабля. Аллаг навіяв китові: «Не їж його плоті й не ламай його кісток, адже Юнус не є твоєю їжею; твій живіт стане для нього в’язницею».

Його слова «Зу-н-Нун» означають «той, хто пов’язаний із китом»; це словосполучення вжито у такій формі правомірно. Слова «коли він пішов гнівним» ад-Даххак пояснив так: гнівним на свій народ.

«І подумав, що Ми не будемо владні над ним» (21:87), тобто що Ми не затиснемо його в утробі кита. Подібне передається від Ібн Аббаса, Муджагіда, ад-Даххака та інших. Такого тлумачення дотримувався Ібн Джарір, посилаючись на слова Всевишнього: «А тому, хто має обмежений прожиток, нехай витрачає з того, що Аллаг дав йому. Аллаг не покладає на людину більше, ніж дав їй.

Після труднощів Аллаг полегшить» (65:7). ‘Атія аль-‘Ауфі пояснював слова «і подумав, що Ми не будемо владні над ним» як «що Ми не визначимо його долю», ніби надаючи цьому значення визначення. Араби вживають «кадара» і «каддара» в одному значенні. Поет сказав: «Не повернеться минулий час; благословенний Ти, що визначаєш, — і все стається за Твоїм велінням».

До цього ж належать слова Всевишнього: «І зійшлися води за визначеним велінням» (54:12), тобто за визначеним наперед.

Слова Всевишнього: «І він закликав у темряві: “Немає бога, крім Тебе! Преславний Ти! Воістину, я був несправедливим!”» (21:87). Ібн Мас‘уд сказав: це була темрява утроби кита, темрява моря й темрява ночі. Так само передається від Ібн Аббаса, ‘Амра ібн Маймуна, Са‘іда ібн Джубайра, Мухаммада ібн Ка‘ба, ад-Даххака, аль-Хасана й Катада.

Салім ібн Абу аль-Джа‘д сказав: то була темрява кита в утробі іншого кита в темряві моря.

Ібн Мас‘уд, Ібн Аббас та інші казали, що кит поніс Юнуса морями, розсікаючи їх, аж поки не досяг морського дна. Юнус почув, як камінці на дні прославляють Аллага, і тоді, у тому місці, промовив: «Немає бога, крім Тебе! Преславний Ти!» ‘Ауф розповідав: коли Юнус опинився в утробі кита, він подумав, що вже помер.

Потім поворухнув ногами, а коли вони поворухнулися, упав ниць на тому місці й сказав: «Господи, я зробив для Тебе місце поклоніння там, де ніхто інший Тобі не поклонявся».

Са‘ід ібн Абі аль-Хасан аль-Басрі сказав, що Юнус перебував в утробі кита сорок днів. Ці перекази передали Ібн Джубайр. Мухаммад ібн Ісхак ібн Ясар передав від того, хто повідомив йому, від ‘Абдуллага ібн Рафі‘а, вільновідпущеника Умм Салами, що той чув, як Абу Гурайра сказав: Посланець Аллага, мир йому й благословення Аллага, сказав: «Коли Аллаг захотів затримати Юнуса в утробі кита, Він навіяв китові: “Візьми його, але не пошкодь його плоті й не ламай його кісток”. Коли кит опустив його на морське дно, Юнус почув якийсь звук і подумав: “Що це?”

Перебуваючи в утробі кита, він отримав одкровення від Аллага: “Це прославлення Аллага морськими тваринами”. Тоді він почав прославляти Аллага в утробі кита. Ангели почули його прославлення й сказали: “Господи наш, ми чуємо слабкий голос із чужої землі”. Аллаг сказав: “Хіба ви не знаєте, чий це голос?”

Вони відповіли: “Ні, Господи, хто це?” Він сказав: “Це Мій раб Юнус”. Вони сказали: “Твій праведний раб Юнус, від якого щодня й щоночі підносилася до Тебе праведна справа?” Він відповів: “Так”. Тоді вони заступилися за нього, і Аллаг наказав китові викинути його на берег, як сказав Всевишній Аллаг: «І Ми викинули його на голе узбережжя, і він був хворий» (37:145).

Цей хадіс передав Ібн Джарір. Його також передав аль-Баззар у своєму «Муснаді» через Мухаммада ібн Ісхака, від ‘Абдуллага ібн Рафі‘а, від Абу Гурайри, навівши схожий текст. Потім він сказав: «Ми не знаємо, щоб цей хадіс передавався від Пророка, мир йому й благословення Аллага, іншим шляхом, ніж цей ланцюг передавачів». Ібн ‘Абд аль-Хакк передав хадіс через Шу‘бу, від ‘Амра ібн Мурри, від ‘Абдуллага ібн Салами, від ‘Алі у піднесеній формі: «Не слід рабові казати: “Я кращий за Юнуса ібн Матта”.

Він прославляв Аллага в темряві». Цей хадіс передано й без цього додатку від Ібн Аббаса, Ібн Мас‘уда та ‘Абдуллага ібн Джа‘фара; ланцюги його передавачів будуть наведені в сурі «Нун».

Ібн Абі Хатім сказав: нам розповів Абу ‘Абдуллаг Ахмад ібн ‘Абд ар-Рахман, племінник Ібн Вахба; нам розповів його дядько: мені розповів Абу Сахр, що Язід ар-Ракаші повідомив йому: я чув, як Анас ібн Малік сказав — і я гадаю, що він передавав це від Посланця Аллага, — що коли пророк Юнус, мир йому, перебував в утробі кита, йому спало на думку звернутися з такими словами: «О Аллагу! Немає бога, крім Тебе! Преславний Ти! Воістину, я був несправедливим!»

Ця мольба піднеслася до Трону й оточила його. Ангели запитали: «Господи, це слабкий голос із далекої землі?» Він сказав: «Хіба ви не знаєте, хто це?» Вони відповіли: «Ні, Господи. Хто він?» Він сказав: «Це Мій раб Юнус».

Вони сказали: «Твій раб Юнус, від якого завжди підносилися до Тебе прийняті праведні вчинки й почута мольба?» Вони запитали: «Господи, невже Ти не змилуєшся над ним за те, що він робив у благополуччі, і не врятуєш його від лиха?» Він відповів: «Так». І наказав китові викинути його на відкритий берег. (21:87; 37:141, 145; 65:7; 54:12).

Тафсир аль-Багаві

Слова Всевишнього: «І Зу-н-Нун» означають: згадай того, хто пов’язаний із китом, — Юнуса ібн Матту.

«Коли він пішов гнівним» — тлумачі розходилися щодо значення цих слів. Ад-Даххак сказав: він гнівався на свій народ. Таке тлумачення передається від Ібн Аббаса через аль-‘Ауфі та інших. Він сказав, що Юнус і його народ жили в Палестині.

На них напав цар і взяв у полон дев’ять із половиною колін; залишилися півтора коліна. Аллаг відкрив пророкові Ша‘ї: «Піди до царя Хізкіля й скажи йому, щоб він послав сильного пророка. Я вкладу в серця тих людей бажання, щоб вони відпустили з ним синів Ізраїля». Цар запитав: «Кого ти маєш на увазі?

У моєму царстві є п’ятеро пророків». Ша‘я відповів: «Юнус сильний і надійний». Цар покликав Юнуса й наказав йому вирушити. Юнус запитав: «Чи наказав тобі Аллаг послати мене?» Цар відповів: «Ні». Юнус запитав: «Чи назвав Він мене тобі?»

Той відповів: «Ні». Юнус сказав: «Тут є й інші сильні пророки». Вони наполягали, і він пішов, розгнівавшись на пророка, царя й свій народ, а потім дістався Римського моря й сів на корабель.

‘Урва ібн аз-Зубайр, Са‘ід ібн Джубайр та інші сказали, що Юнус пішов від свого народу, гніваючись на свого Господа, бо кара була відвернута від його народу після того, як він пригрозив їм нею. Він не хотів залишатися серед людей, які, як йому здавалося, могли закинути йому невиконану погрозу. Йому було соромно перед ними, і він не знав причини, через яку кару було відвернуто. Його гнів був обуренням через те, що погроза не здійснилася і його можуть назвати брехуном, а не неприйняттям рішення Аллага.

У деяких переказах сказано, що серед його народу було заведено вбивати того, кого викрили на брехні; Юнус побоювався, що вони вб’ють його, коли кара не настане в обіцяний час, тому й розгнівався. Тут слово «мугадабан» має форму взаємної дії, хоча дія походить від однієї особи, як у словах «подорожувати» чи «відплачувати». Отже, «пішов гнівним» означає: пішов розгніваним.

Аль-Хасан сказав: він розгнівався на свого Господа, бо Господь наказав йому вирушити до свого народу, застерегти їх від Його кари й закликати до Нього. Юнус попросив Господа дати йому час, щоб підготуватися до від’їзду, але йому відповіли, що справа нагальніша. Він просив відтермінувати наказ хоча б настільки, щоб узути сандалі, але йому не дали відстрочки, адже він був нетерплячий.

Від Ібн Аббаса передається: Джибріль прийшов до Юнуса й сказав: «Вирушай до мешканців Ніневії та застережи їх». Юнус попросив: «Дозволь мені знайти верхову тварину». Йому відповіли: «Справа нагальніша». Він розгнівався і подався до корабля.

Вахб ібн Мунаббіх сказав: Юнус ібн Матта був праведним рабом, але мав запальний характер. Коли на нього лягли тягарі пророцтва, він не витримав їх, як верблюд не витримує важкого вантажу; він скинув цей тягар і втік. Через це Аллаг не зарахував його до посланців, наділених особливою стійкістю, і сказав Своєму пророкові: «Терпи, як терпіли посланці, наділені особливою стійкістю» (46:35), а також: «Не будь подібним до того, хто був у кита» (68:48).

Слова Всевишнього: «І подумав, що Ми не будемо владні над ним» (21:87), означають: він подумав, що Ми не визначимо йому покарання. Так сказали Муджагід, Катада, ад-Даххак і аль-Кальбі; це також передається від Ібн Аббаса через аль-‘Ауфі. Кажуть: «кадара» та «каддара» мають одне значення. До цього належать слова: «Ми визначили між вами смерть» (56:60) — за читанням тих, хто вимовляє це слово без подвоєння.

Такому тлумаченню відповідає читання ‘Умара ібн ‘Абд аль-‘Азіза та аз-Зугрі: «фазанна ан лан накддiра ‘алейгі» — із подвоєнням.

‘Ата та багато вчених сказали, що це означає: він подумав, що Ми не обмежимо його ув’язненням, адже в аяті сказано: «Аллаг збільшує або обмежує прожиток тому, кому побажає» (13:26), тобто звужує. Ібн Зайд сказав, що це риторичне запитання: «Невже він подумав, що його Господь виявиться нездатним і не матиме над ним влади?» Я‘куб прочитав це слово в пасивному стані, без подвоєння.

Від аль-Хасана передається: мені дійшло, що коли Юнус згрішив, то пішов гнівним від свого Господа. Шайтан спокусив його, аж поки він не подумав, що Аллаг не матиме над ним влади. Але він мав попередні заслуги й поклоніння, і Аллаг не залишив його шайтанові, а кинув його в утробу кита. Там він пробув сорок днів і ночей.

‘Ата сказав: сім днів. Також казали, що кит ніс його в дорозі шість тисяч років; інші казали, що доправив його до найглибшого краю сьомої землі. Утробі кита він покаявся перед своїм Господом і звернувся до себе зі словами: «Немає бога, крім Тебе! Преславний Ти!

Воістину, я був несправедливим!» — визнавши: «Коли я не послухався Тебе й учинив те, що вчинив, то більше не поклонятимуся нікому, крім Тебе». Аллаг Своєю милістю вивів його з утроби кита. Однак попередні тлумачення краще узгоджуються зі становищем пророків: він пішов гнівним на свій народ або на царя.

«І він закликав у темряві» — тобто в темряві ночі, моря й утроби кита: «Немає бога, крім Тебе! Преславний Ти! Воістину, я був несправедливим!» (21:87).

Від Абу Гурайри у піднесеній формі передається, що Аллаг навіяв китові: «Візьми його, але не пошкодь його плоті й не ламай його кісток». Кит проковтнув його й опустив до своєї оселі в морі. Коли він дістався морського дна, Юнус почув якийсь звук і подумав: «Що це?» Аллаг відкрив йому, що це прославлення Аллага морськими тваринами.

Юнус почав прославляти Аллага в утробі кита, і ангели почули його прославлення. Вони сказали: «Господи, ми чуємо слабкий голос із чужої землі». За іншою версією: «Ми чуємо знайомий голос із невідомого місця». Аллаг сказав: «Це Мій раб Юнус.

Він не послухався Мене, і Я затримав його в утробі кита». Ангели запитали: «Це праведний раб, від якого щодня й щоночі підносилася до Тебе праведна справа?» Він відповів: «Так». Тоді вони заступилися за нього, і Аллаг наказав китові викинути його на берег, як сказав Всевишній: «І Ми викинули його на голе узбережжя, і він був хворий» (37:145). (21:87; 13:26; 46:35; 56:60; 68:48; 37:145).